Ігор Рейтерович – політолог, політичний консультант. Керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку. Доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Асиметричні відносини в політичній системі – це складна, але важлива тема, яку необхідно розглянути, щоб краще зрозуміти сучасну політику та міжнародні відносини. 

Від симетрії до асиметрії

Політична система складається з політичних відносин, які, по суті, є відносинами влади або владними відносинами. Це особливий тип взаємодії, що виникає між суб’єктами та характеризується асиметрією матеріальних і нематеріальних ресурсів. Відповідно політика є проявом цієї асиметрії.

Симетричні відносини в політиці існували приблизно п’ять тисяч років тому у племінних або протодержавних утвореннях, коли суспільства були невеликими та їх члени могли діяти на рівних. Однак із появою владних відносин та домінуванням симетрія зникла. На її зміну прийшли асиметричні відносини. Як наслідок, сучасний світ демонструє дві основні, протилежні концепції влади: влада як домінування («влада над») і влада як розширення можливостей («влада для»). В теорії багато демократичних країн стверджують, що дотримуються другого підходу, однак на практиці переважає перший, що включає конфлікт та опозицію.

Як зміни у взаєминах політиків США впливали на їхні рішення

Особливістю терміну «політика» в українській мові є його універсальність, тоді як англійська розрізняє два поняття: «policy» («стратегія» чи «програма дій») і «politics» («боротьба за владу»). Перше стосується стратегії та планування, а друге – взаємодії суб’єктів у межах асиметричних відносин.

Прикладом одного з перших теоретичних аналізів асиметрії у політичних відносинах є праці Томаса Гоббса, зокрема його опис поняття «суверенітет» та необхідності підкорення королю («Левіафан»). Хоча його і вважають демократичним мислителем, роботи Гоббса якраз більше наголошували на ієрархії та домінуванні.

Отже, асиметрія є фундаментом будь-яких владних відносин, оскільки для їх виникнення суб’єкти повинні мати нерівний доступ до ресурсів і бути взаємозалежними. 

Цікаво, що ролі у владних відносинах можуть змінюватися: сьогодні один суб’єкт представляє владу, а завтра – опозицію. Така динаміка характерна, наприклад, для двопартійних систем, як у США (республіканці та демократи) чи Великобританії, де партії змінюють одна одну залежно від виборчого циклу.

Водночас у XXI столітті розбіжність між політиками лише посилюються. Нинішня політика стає менш компромісною порівняно з минулим. Дослідник Джаред Даймонд, наприклад, зазначає, що однією з причин посилення асиметрії у відносинах між демократами та республіканцями у США є навіть такий неочевидний фактор, як зростання вартості авіаквитків, що ускладнює особисте спілкування політиків під час парламентських сесій й між ними та сприяє поглибленню конфліктів у законотворчій роботі.

Адже раніше, коли квитки на літак були дорогими (особливо у 1970-1980-х роках), конгресмени та сенатори США разом зі своїми родинами переїжджали до Вашингтона на час своєї роботи. Вони жили у столиці, діти відвідували місцеві школи, а самі політики часто мешкали в одних районах або навіть будинках. Це сприяло неформальним контактам між ними: спільним зустрічам, дружньому спілкуванню, створенню особистих зв’язків. У такій атмосфері їм було легше домовлятися щодо політичних рішень у Конгресі, навіть якщо вони мали різні погляди.

Однак у 1990-х роках з появою дешевих авіаквитків ситуація змінилася. Політики вирішили залишати свої родини в рідних штатах, а самі приїжджали до Вашингтона лише на 3-4 дні для участі у засіданнях Конгресу. Як наслідок, вони більше не спілкуються настільки тісно поза роботою. 

В результаті навіть члени однієї партії часто не мають особистого контакту. Зустрічі відбуваються тільки на офіційних засіданнях або у вузьких тематичних групах (кокусах), які часто формуються за інтересами, а не за партійною приналежністю. Це призводить до відсутності довіри й розуміння між законодавцями, що ускладнює прийняття важливих політико-управлінських рішень.

Асиметрія у політиці та її наслідки

У сучасній політиці особливо помітною стає асиметрія: парламентарі та урядовці все частіше приймають рішення, орієнтуючись на короткострокову вигоду для своєї політичної сили, а не на довгострокові потреби країни. Часто такі рішення недостатньо аналізуються, що призводить до несподіваних негативних наслідків.

Наприклад, у США колись була серйозна проблема вуличної злочинності серед молоді у великих містах, особливо в районах, де проживали афроамериканці та латиноамериканці. Більшість підлітків у таких районах приєднувались до вуличних банд. Проте через 10 років ситуація у деяких містах кардинально змінилася: рівень злочинності впав, а кількість банд скоротилася до мінімуму.

На громадських обговореннях чиновники розказували, що саме спричинило такі позитивні зміни. Поліція заявила, що це завдяки їхній ефективній роботі. Освітні департаменти стверджували, що це результат їхньої роботи з молоддю. Однак один науковець зазначив, що ключовою причиною змін був закон, ухвалений 10 років тому, хоча ніхто спершу не пов’язував цей закон із впливом на злочинність.

Схожа ситуація відбулася з узаконенням абортів в США.Після ухвалення закону про легалізацію абортів, який також зробив їх безплатними в державних лікарнях, відбулися значні соціальні зміни. Зокрема, кількість дітей у малозабезпечених районах суттєво зменшилася, що дозволило покращити якість роботи з тими дітьми, які вже народилися. Замість 10 дітей у сім’ї тепер, умовно кажучи, була одна чи дві дитини, що сприяло кращій увазі до виховання та розвитку цих дітей.

Проте під час прийняття закону супровідна записка не врахувала можливих наслідків, які зрештою мали значний вплив. Виникли неочікувані соціальні зміни, що суттєво вплинули на суспільство.

Ця історія підкреслює важливість системного аналізу прийнятих рішень та їхніх наслідків. Політики повинні не лише реагувати на актуальні проблеми, але й враховувати довгостроковий вплив своїх дій на суспільство.

Політична асиметрія та популізм у сучасних реаліях

Коли йдеться про політичну асиметрію, слід розуміти, що це не лише різниця у способах дій, але й принципово інші моделі організації, мислення, а також використання різних механізмів для донесення позицій. Класичним прикладом є протистояння між республіканцями та демократами у США.

Сучасні дослідження американських науковців показують, що політична поляризація стала серйозною проблемою. Вона проявляється у ненависті між прихильниками різних партій. Це вже виливається у суспільні відносини, де республіканців чи демократів з протилежного боку сприймають як «монстрів» лише через їхню політичну приналежність.

Таке розділення значною мірою зумовлене принциповими відмінностями у цінностях. Кожна сторона вважає свою систему єдино правильною, а всі інші – негідними існування. Важливу роль у цьому відіграє популізм. Сьогодні популізм це не лише засіб отримання влади, але й своєрідна ідеологія. Політики відкрито заявляють, що є популістами, вважаючи це своєю перевагою.

Попри це, опозиція навіть за умов асиметрії ресурсів знаходить нові ефективні підходи. Використовуючи альтернативні механізми, вона може протидіяти більшості чи владі та захищати свої інтереси.

Мансур Олсон, видатний американський економіст і соціолог, відомий своїми теоріями, що кардинально вплинули на розуміння політичних та економічних систем, приділяв цим проблемам значну увагу. Серед його основних концепцій можна виділити дві:

Теорія «осілого бандита»

Олсон припускав, що держава є формою «осілого бандита». Спершу банди, подорожуючи, грабували населення, але одна з них вирішила «осісти» та встановити стабільність. А за відмову від пограбувань вона почала збирати податки, що стало основою державного управління. Таким чином, держава функціонує як стабілізаційний елемент, забезпечуючи порядок і захист, але отримуючи вигоду.

Теорія груп інтересів

Більш значуща в сучасному контексті, ця теорія викладена в його праці «Логіка колективних дій». Олсон стверджував, що малі групи інтересів часто є більш ефективними у досягненні своїх цілей, ніж великі. Це пояснюється їх здатністю діяти асиметрично, уникаючи «гри за правилами» більшості чи влади.

Як приклад дій малої групи варто відзначити фермерів, які у 1960–1970-х роках становили лише 3% економіки США (нині близько 1,5%) й отримували понад 50% національних дотацій. Попри обмежені ресурси, вони використовували ефективні методи тиску: наприклад, приїжджали на тракторах і влаштовували перформанси, блокували дороги тощо, що привертали увагу громадськості та медіа. Це змушувало владу реагувати на їхні вимоги.

Подібна тактика характерна і для європейських фермерів, які вдаються до нестандартних акцій протесту, як-от завалювання парламентів чи урядів гноєм. Такий підхід дозволяє їм впливати на політику навіть без значних фінансових чи людських ресурсів.

Нещодавно польські фермери, які блокували кордони з Україною, намагалися в такий спосіб привернути увагу свого уряду до проблем, пов’язаних зі співпрацею Польщі з країнами Латинської Америки. Хоча фермери не становлять панівної групи в польському суспільстві, їхні дії спрямовані на те, щоб вплинути на політику влади.

Як приклад малих соціальних груп також можна розглянути сексуальні меншини. У більшості країн ці групи становлять приблизно 6–7% від загальної чисельності населення. Попри це, у багатьох державах вони змогли домогтися значних політичних прав, а також отримати певні квоти. Такий успіх пояснюється високим рівнем взаємної підтримки: члени цих спільнот об’єднані спільними інтересами та працюють разом заради досягнення спільного блага.

Типи асиметрії в політичних системах

Олсон довів, що асиметрія в політичних системах сприяє тому, що навіть невеликі групи можуть реалізовувати свої інтереси. Проблема полягає у диспропорції уваги до рівнів управління. У розвинутих країнах громадяни більше зацікавлені в місцевому самоврядуванні, тоді як, наприклад, в Україні основний фокус залишається на центральній владі, що видно зі статистики явки на виборах.

Розрізняють три типи асиметрії в політичних системах:

1. Симетрична – коли ресурси розподілені рівномірно між групами.
2. Асиметрична – одна група значно домінує над іншими, що створює нерівність.
3. Стабільна – ресурси залишаються незмінними, що іноді може бути недоліком, оскільки гальмує розвиток.

Прикладом стабільності є уряд Ангели Меркель, яка у своїх мемуарах описала численні виклики на посаді канцлера Німеччини. Її правління ілюструє важливість симетричного підходу в управлінні, але водночас і межі цієї стабільності.

​​За часів канцлерства Ангели Меркель Німеччина переживала стабільність, особливо до міграційної кризи 2015–2016 років. Економіка залишалася сталою, а соціальні розриви не зростали. Однак під час кризи, коли до країни прибули понад 350 тисяч мігрантів, система зіткнулася з викликами, які звичні підходи не змогли подолати. Багато мігрантів не інтегрувалися, і політика мультикультуралізму, яку роками впроваджувала Німеччина, зазнала невдачі. Канцлер відкрито визнала провал цієї політики, зробивши висновок про необхідність динаміки у системі. 

Ангела Меркель підкреслила, що політична система має змінюватися, забезпечувати умови для оновлення коаліцій та реагувати на нові виклики.

Цей випадок демонструє важливість здатності системи адаптуватися. Як писав відомий британський дослідник Арнольд Тойнбі, цивілізація виживає лише тоді, коли вона здатна відповідати на виклики. Стабільність без змін і адаптації перетворює систему на застійне болото.

Для України, яка не має стабільності в класичному розумінні, це може бути перевагою. Один із польських експертів, який свого часу був радником в Україні, зазначав, що попри всі проблеми, система продовжує працювати. Навіть у періоди великих викликів, як-от внутрішнє переміщення 2,5 мільйонів осіб з початку війни, країна знаходила способи функціонувати. Польща, за його словами, не впоралася б із таким викликом без серйозних збоїв.

Хоча корупція та інші проблеми залишаються актуальними, українська система демонструє гнучкість і здатність до нестандартних рішень. Це свідчить про важливість адаптивності в умовах криз.

Ситуація в Німеччині, зокрема міграційна криза, показує, що навіть країна-лідер з потужною економікою може опинитися в складній ситуації через консервативність системи. Водночас Україна, попри внутрішні виклики, здатна знаходити рішення завдяки гнучкості й адаптивності. Цей досвід підкреслює різні підходи до управління викликами та їхні наслідки для розвитку суспільств.

Асиметрія у політиці та суспільстві: нерівність як фактор впливу і перемоги

Асиметрія в політиці та соціальних процесах є однією з важливих концепцій, яка розкриває нерівність ресурсів, можливостей та впливу між сторонами, що беруть участь у конфліктах чи взаємодії. Історія надає безліч прикладів, коли менш ресурсозабезпечені сторони домоглися успіху, викликаючи значні труднощі у противників.

Наприклад, війна у В’єтнамі продемонструвала, як асиметричний підхід змусив потужну американську армію витрачати величезні ресурси. Подібна ситуація спостерігалася і в Афганістані, де жодна країна, включаючи Велику Британію, США та СРСР, не змогла досягти повного контролю над територією. Ці приклади відображають ситуацію, коли одна сторона, маючи менші ресурси, змушує іншу витрачати значно більше зусиль для досягнення навіть мінімальних результатів.

Прикладом подолання складної геополітичної ситуації та нерівних можливостей може слугувати історія Фінляндії після Другої світової війни. Після закінчення війни Радянський Союз анексував частину фінських територій, встановив новий кордон, розмістив військову базу та зобов’язав Фінляндію сплачувати репарації. Країна опинилася в надзвичайно складному становищі, маючи такого сусіда.

Проте фіни розробили унікальну стратегію, яка згодом отримала назву «фінляндизація». Вони почали активно співпрацювати з Радянським Союзом, зокрема купувати навіть ті товари, які їм самі були не потрібні, наприклад, локомотиви чи автомобілі «Москвич». Репарації виплачувалися вчасно та у повному об’ємі, а фінські лідери зуміли налагодити добрі відносини з радянським керівництвом.

Фіни також запровадили добровільну самоцензуру. Наприклад, коли у Фінляндії було підготовлено до друку книгу «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, радянський посол заявив, що її публікація створить серйозні проблеми у взаємовідносинах між країнами. У відповідь фіни вирішили відмовитися від видання книги, щоб не псувати відносини з СРСР.

Ця політика дала свої плоди. Фінляндія стала одним з основних торговельних партнерів Радянського Союзу, постачаючи дефіцитні товари. Водночас країна зробила ставку на розвиток високоосвіченого суспільства: фінська система освіти забезпечила високий рівень знань серед населення. Завдяки цьому Фінляндія перетворилася на важливого партнера, від якого значною мірою залежав Радянський Союз.

У політичному контексті асиметрія проявляється, наприклад, у взаємодії між владою та громадянським суспільством. Влада зазвичай прагне стабільності та відсутності перешкод, очікуючи від громадян активної участі у політичних процесах лише під час виборів раз на 4-5 років. Однак громадянське суспільство має важливу роль у постійному моніторингу та коригуванні дій влади. Українська концепція «копнякової демократії» добре ілюструє цю динаміку: суспільство вимагає від влади активності та відповідальності, постійно нагадуючи владі про її обов’язки та можливості для покращення.

Соціальні мережі стали потужним інструментом для громадянського суспільства у XXI столітті. Вони дозволяють доносити думки до широкої аудиторії та впливати на політичні процеси. З одного боку, це збільшує публічну сферу, а з іншого – знижує рівень відповідальності через анонімність та можливість маніпуляцій.

Важливо згадати й про ідеологічну асиметрію, характерну для тих сторін, які мають менші ресурси, але володіють високою мобілізаційною здатністю та чітко сформульованою доктриною. Маленькі групи часто більш ефективні, ніж великі, через те, що їм простіше координувати дії. Мансур Олсон у своїй концепції «ефекту фрірайдера» зазначає, що у великих групах більшість учасників пасивні, тоді як у малих – кожен член залучений до спільної справи.

Прикладом ідеологічної асиметрії може слугувати практика впровадження стандартів кошерної їжі в США. Хоча євреї складають невеликий відсоток населення країни, їхні вимоги вплинули на більшість виробників продуктів харчування, які адаптували свої виробничі лінії для відповідності цим стандартам. Цей приклад показує, як невеликі, але організовані групи можуть впливати на більшість, використовуючи ідеологічну мотивацію.

Конституція зобов’язує всі інституції дотримуватися її положень. Проте в історії були випадки, коли окремі громади намагалися домогтися винятків. Наприклад, у штаті Юта мормони колись практикували багатоженство. Вони звернулися до федерального уряду з проханням прийняти штат до складу США та дозволити цю практику, але отримали відмову: «Жодних винятків не буде, доки ви не відмовитесь від цієї практики». Адже Конституція США передбачала виключно моногамну родину. У відповідь мормони скасували багатоженство.

Водночас сьогодні Юта залишається унікальним штатом з обмеженим публічним продажем алкоголю. Мормони, які становлять більшість населення, підтримують ідеологію, що не схвалює вживання алкоголю. Наприклад, навіть у барах коктейлі подають у специфічний спосіб («з підсобки»). Це демонструє, як малі групи, використовуючи асиметричні підходи, можуть впливати на ширше суспільство.

Прояви асиметрії у політичних системах

Структурна асиметрія

Вона виникає через принципові відмінності в організаційних формах протиборчих сторін. Наприклад, у Сирії режим Башара Асада базувався на підтримці алавітської меншини, яка займає ключові посади. Це викликало спротив інших етнічних та релігійних груп, що стало причиною громадянської війни.

Інший приклад – Ліван. Тут система квот закріплює розподіл посад між релігійними групами. Президент має бути християнином-маронітом, прем’єр-міністр – мусульманином-сунітом, а спікер парламенту – мусульманином-шиїтом. Ця система, створена у 1970-х роках, не враховує змін у демографії, що призводить до неефективності управління. Наприклад, проблема вивезення сміття роками залишається невирішеною через відсутність відповідальної групи за цю сферу.

Неформальні інститути

Важливими для асиметричної системи є неформальні інститути. Вони включають морально-етичні норми та практики, які не закріплені в законодавстві, але впливають на поведінку суспільства. Наприклад, в Україні поступатися місцем у транспорті старшим людям – звична норма, хоча закон цього прямо не вимагає. Однак у європейських країнах така практика може бути рідкісною.

До неформальних практик відносяться і незаконні дії, як-от корупція чи кумівство. В Україні, наприклад, радники президента можуть виконувати повноваження, не закріплені законом. У США схожий підхід застосовується щодо спецпредставників, призначення яких іноді не потребує затвердження Сенатом. Однак водночас вони є урядовцями, адже президент у США є главою виконавчої влади. 

В Італії, приміром, десятиліттями існувала паралельна система влади, сформована мафіозними угрупованнями. Громадяни часто змушені були обирати, до кого звертатися для розв’язання своїх питань – до представників мафії чи офіційної влади. Фашистський диктатор Беніто Муссоліні сприймав мафію як конкурентів і намагався її знищити. Він організував переслідування, а багатьох членів мафії було страчено. Однак під час Другої світової війни мафія «віддячила» Муссоліні. Коли американські війська розпочали операцію на Сицилії, саме мафіозі стали їхніми провідниками, надаючи інформацію про розташування військ фашистського режиму.

Протестна політика

Ще один прояв асиметрії – протести. Громадянське суспільство часто вдається до протестів, коли інші механізми впливу не працюють. Наприклад, рух «Occupy Wall Street» створював тиск на владу через масові сидячі демонстрації. Такий підхід змушує уряд або йти на компроміси, або реагувати жорстко, як це було в Грузії.

Політична пасивність

Нарешті, асиметричним механізмом є навіть низька явка на виборах, що є однією з найбільших проблем демократичних суспільств. Це підриває легітимність влади, адже її обирає меншість населення. Відповідно уряди змушені шукати нові способи взаємодії з громадянами, щоб підвищити їхню активність.

Як наслідок, пряма взаємодія з електоратом, коли політики намагаються спілкуватися безпосередньо з громадянами, стає все більш поширеною. Це явище можна розглянути через кілька показових прикладів.

1. Дональд Трамп

Коли він прийшов у політику, було очевидно, що республіканська партія неохоче його приймала. Він не відповідав класичному образу республіканця: відвертий популіст, який вів суперечливий спосіб життя. Однак, Трамп почав напряму комунікувати з громадянами через соціальні мережі. Коли його облікові записи блокували, він створив власну платформу. Трамп грав на емоціях, використовуючи шоковий контент, і обіцяв захищати інтереси людей. Він популяризував поняття «альтернативних фактів», викликаючи резонанс серед суспільства.

Водночас Трамп був прихильником теорій змов, що вплинуло на його призначення. Деякі люди, яких він пропонував на високі посади, відкрито підтримували ці теорії. У США, де приблизно 40% населення вірять у різного роду конспірологічні теорії, це знайшло свій відгук. Трамп довів, що нові платформи можуть суттєво змінити політичну комунікацію.

Цікаво, що росія обігнала США за показниками населення, яке вірить у теорії змови – там їх 60%.

2. Беппе Грілло та «Рух п’яти зірок» 

 Італійський політик, засновник «Руху п’яти зірок» показав, як пряма демократія може бути впроваджена на практиці. Він організовував віртуальні дебати, залучаючи громадян до обговорень політичних питань. Грілло обіцяв враховувати їхні ідеї після приходу до влади. Його прихильність до прямої демократії ґрунтувалася на ідеї, що представницька демократія поступово має відійти в минуле. Водночас Грілло ігнорував історичні обмеження античної демократії, зокрема виключення жінок, рабів та незаможних громадян із процесу ухвалення рішень.

3. Румунський прецедент

 У Румунії політики використовували нові платформи для комунікації з громадянами. Один із яскравих прикладів – кампанія, яка привернула увагу молоді завдяки активному використанню Tik-Tok. Це дозволило донести ключові меседжі до аудиторії, яка традиційно менш активно залучена до політичного процесу. Попри вплив зовнішніх факторів, таких як російські хакери, кампанія стала прикладом нових підходів у політичній комунікації (хоча результати першого туру виборів були відмінені Конституційним судом).

4. Український досвід

 В Україні 2019 року відбулася так звана «електоральна революція», яка змінила політичний клас країни. Володимир Зеленський, який не мав попереднього політичного досвіду, став президентом завдяки прямій комунікації з виборцями. Кампанія Зеленського була побудована на простому меседжі: «Слуга народу». Це привернуло увагу громадян, які були розчаровані традиційними політиками. Багато кандидатів від цієї партії навіть не проводили активних виборчих кампаній, але здобули підтримку завдяки асоціації з Зеленським.

Цей феномен показав, як суспільство може асиметрично реагувати на владу, створюючи нові моделі політичної взаємодії. Після завершення війни в Україні очікується нова хвиля змін, яка може привести до влади більш підготовлених людей, здатних ефективно працювати в умовах сучасних викликів.

Асиметричні зв’язки між державами

Асиметрія в міжнародних відносинах також відіграє ключову роль. Взаємодія між державами базується на політичному реалізмі, і тут важливо враховувати як сильні, так і слабкі аспекти кожної сторони. 

Водночас деякі країни експерементують з принципами організації влади та держави в цілому. Так, Нідерланди та Бельгія проводяться експерименти із застосування жеребкування для вибору представників на місцевому рівні. Це зменшує корупцію та створює нові можливості для демократичної участі.

Таким чином, сучасна політика стає все більш залежною від інновацій у комунікації, а також від здатності реагувати на виклики асиметричних відносин як всередині країни, так і на міжнародній арені.

Німецький філософ Макс Вебер, автор теорії раціональної бюрократії, визначив також ключові принципи взаємовідносин між державами. 

Головна ідея полягає у тому, що міжнародні відносини апріорі асиметричні.

Причини асиметрії між державами:

1. Об’єктивна реальність: немає тотожності між державами через різницю в ресурсах і можливостях.
2. Геополітичні відмінності: великі держави завжди будуть перебувати на протилежних позиціях і матимуть різні характеристики.
3. Ядерна зброя та економіка: наприклад, США мають приблизно 3,5 тисячі ядерних боєголовок, а Китай – лише близько 500. У росії ж ядерної зброї навіть трохи більше, ніж у США, однак економіка лише однієї Каліфорнії перевищує економіку всієї росії. Це виключає симетрію у відносинах.

Малі держави, хоч і є менш впливовими гравцями, здатні захищати свою незалежність і територіальну цілісність. Україна є яскравим прикладом цього. У 2022 році росія планувала захоплення України за три дні, але зараз, у 2025 році, її цілі залишаються недосягнутими.

Як малі держави досягають успіху:

1. Асиметричні дії – використання нетрадиційних методів боротьби.
2. Дипломатія – пошук союзників та підтримка міжнародних коаліцій.
3. Ефективне управління – використання економічних, інформаційних та військових ресурсів.

Ера домінування однієї або двох держав у світі завершилась. Навіть сильні країни надають перевагу перемовинам, а не силовим діям, оскільки останні не дають очікуваних результатів. Це добре ілюструє приклад Китаю. Він колонізує Африку, але не за допомогою військової сили, а через «м’яку силу»: фінансову допомогу, кредити, ідеологічний вплив.

Китай демонструє сучасний підхід та пропонує альтернативний шлях розвитку. росія ж діє застарілими методами XIX століття, що позбавляє її перспектив.

Україна створила прецедент, який змінив розуміння міжнародних відносин. Операція, яку ЗСУ провели на території ядерної держави – в Курській області, розбила концепцію ядерного стримування. Вперше в історії неядерна країна змогла чинити ефективний спротив ядерній державі.

Цей прецедент став важливим кейсом для західних аналітиків. Він довів, що навіть малі країни, які не мають ядерної зброї, можуть досягти стратегічної переваги. росія вже стратегічно програла. Її дії зараз спрямовані на здобуття хоча б тактичних переваг, але це лише затягує агонію.

Роль України у світових процесах

Україна стала ключовим прикладом нової асиметрії міжнародних відносин. Її досвід надихає інші держави. Західні партнери розуміють важливість перемоги України, оскільки це впливає на глобальну стабільність – зокрема, на ситуацію з Тайванем.

На відміну від Грузії чи Молдови, які мали шанс скористатися ситуацією у 2022 році, але не зробили цього, Україна показала, як рішучість і консенсус суспільства можуть вплинути на долю країни.

Показовим у даному контексті є досвід Чечні (боротьбу якої проти росії порівнюють з боротьбою України). Тут є суттєві відмінності, зумовлені як історичними, так і соціальними факторами. Чечня зазнала значного удару, адже більшість пасіонаріїв, які прагнули незалежності, були або фізично знищені, або ізольовані. Крім того, росія вдалася до тактики «купівлі» лояльності через економічні та політичні поступки. Водночас ситуація в Україні є іншою через більший мобілізаційний потенціал населення, незалежність державних інституцій та підтримку міжнародної спільноти. Крім того, Україна – це суверенна держава. 

Російська пропаганда активно створювала негативний образ чеченських борців за незалежність, змальовуючи їх терористами. Це допомогло рф легітимізувати свої дії як усередині країни, так і на міжнародній арені. У першій чеченській війні асиметрична відповідь чеченців мала певний успіх завдяки їхній єдності. Однак подальші терористичні акції, як-от Будьонівськ, дали росії можливість використати цей факт для демонізації чеченців і виправдання своїх дій.

Україна ж обрала інший шлях. Завдяки публічній дипломатії та активній участі громадян у міжнародних інформаційних кампаніях, вдалося сформувати образ чіткої боротьби між добром і злом, де Україна виступає як захисник свободи й демократії. Події на кшталт трагедій у Бучі, Гостомелі та Ірпені стали потужними доказами злочинної сутності дій рф.

Російська стратегія залякування, зокрема викладання відео з військовополоненими, працює проти самої рф, демонструючи світу її варварство. Проте щодо Чечні, росія діяла дуже обережно, уникаючи відкритого викриття своїх злочинів.

Щодо можливості застосування росією тактичної ядерної зброї, варто зазначити, що ймовірність такого сценарію залишається мінімальною. Це зумовлено тиском міжнародної спільноти, включно з Китаєм та Індією, які мають власні ядерні інтереси й не допустять створення небезпечного прецеденту.

Стратегія України полягає у симетричних і асиметричних відповідях, що дозволяє ефективно протистояти агресору. Приклад України є важливим для світу, адже він демонструє, як навіть у складних умовах можна зберігати національну єдність і рухатися до перемоги.

Важливо також враховувати історичний контекст. росія намагається підіймати ставки у війні, але її ресурси та можливості для ескалації обмежені. Позиція міжнародної спільноти залишається ключовим фактором у визначенні результату конфлікту.

Зрештою, Україна має стратегію виживання і перемоги, яка передбачає довгострокову боротьбу. У цьому процесі важливо не лише зупинити агресора, але й створити умови для відновлення і сталого розвитку держави. Це завдання, яке потребує зусиль не лише з боку України, але й від міжнародної спільноти, щоб унеможливити повторення подібних конфліктів у майбутньому.