Констеляція суб'єктів в «Афінській школі» Рафаеля

 

Матеріал підготовлений на основі виступу історикині мистецтва, кураторки та дослідниці Оксани Баршинової на «Школі Стратегування»

 

«Афінська школа» Рафаеля — одна з найвідоміших фресок епохи Відродження, яка знаходиться у Ватикані, у папському палаці в так званих станцах (кімнатах) Рафаеля. Ці чотири кімнати були оформлені на замовлення папи Юлія II видатним художником за участі його учнів.

Констеляція суб’єктів в «Афінській школі» Рафаеля

Історичний та культурний контекст створення фрески

Для розуміння значення «Афінської школи» необхідно звернути увагу на історичний контекст її створення. Це був складний час для Італії — як такої єдиної держави не існувало, а були окремі державні утворення з різним статусом. Ватикан, який тоді називався Папською областю, прагнув стати лідером на італійському півострові та мати вагу в католицькому світі.

Важливим політичним аспектом була боротьба проти Франції — ім’я папи Юлія II невипадково нагадує ім’я Юлія Цезаря, який підкорив Галлію. Ця алюзія на вигнання французів з італійської землі була досить актуальною темою того часу.

Католицька церква прагнула затвердити свій статус спадкоємиці античної традиції та всієї мудрості, доступної на той час у європейському просторі. Це спонукало до створення складної мистецької програми, яка розгорнулася в чотирьох кімнатах папського палацу, і яка б стверджувала визначене Божою волею панування Папського престолу у світі.

Станца делла Сеньятура та «Афінська школа»

Нас цікавить передусім кімната, яка слугувала бібліотекою чи кабінетом Юлія II. В ній розташовувалися чотири найважливіші фрески, які розкривали ідею Істини, Блага та Прекрасного — трьох головних аспектів людського духа:

  • «Диспут» (богослов’я).
  • «Афінська школа» (філософія).
  • «Парнас» (мистецтво).
  • «Мудрість, Міра і Сила» (правосуддя).

Важливо розуміти масштаб цих фресок — висота зображення сягає 8 метрів, а довжина — 5 метрів 77 сантиметрів. Це дійсно монументальні твори.

Рафаелю, якому на той час було 27 років, доручили розписати ці кімнати за рекомендацією його дядька, відомого архітектора Доменіко Браманте. Це невипадково, оскільки архітектура в «Афінській школі» відіграє дуже важливу роль. Існують свідчення, що саме Браманте допомагав Рафаелю у створенні архітектурного тла фрески, адже в підготовчому картоні, який зберігається в бібліотеці Амброзіана в Мілані, представлена лише фігурна композиція без архітектурного середовища.

В чому унікальність фрески?

Цікаво, що сама назва «Афінська школа» є доволі умовною і з’явилася лише у XVII столітті. В ранніх біографіях Рафаеля, зокрема у Джорджо Вазарі, не знаходимо такої назви — говориться лише про зображення давніх мудреців, які існували до прийняття християнства. Папа Юлій II поставив перед Рафаелем надзвичайно амбіційну задачу — створити образ язичницької мудрості як раціональної основи для християнської культури й тим самим задекларувати виключне право Католицької церкви на володіння античним філософським знанням у всій повноті. 

Афінська школа як освітня інституція існувала майже тисячу років — від часів Сократа, Платона й Аристотеля аж до початку VI століття нашої ери, коли Греція вже була християнізована.

Дослідники схиляються до думки, що в основу композиції фрески було покладено четверту пісню «Пекла» з «Божественної комедії» Данте, де описується Лімб — місце, де перебувають праведники античності. Хоча вони були язичниками й не могли повною мірою бути частиною християнського світу, католицька церква вважала їх такими, що заклали основи, на які пізніше спиралося християнство.

На перший погляд, композиція «Афінської школи» видається надзвичайно складною — вона об’єднує понад 50 фігур. Однак в основі цієї складної композиції лежить дуже простий прийом — розташування фігур лініями на різних ярусах, де одні фігури затуляють інші, створюючи ілюзію просторовості. Це нагадує розміщення акторів на сцені, але з різними регістрами глибини.

Фігури розташовані таким чином, що утворюють овал, — за рахунок того, що групи по краях поставлені дещо вище за ті, що в центрі. Така композиція відповідає округлим абрисам арок храму, що слугує архітектурним тлом. Цей храм, хоч і є уявним, містить алюзії на реальні споруди, він нагадує і давньоримські терми, і проєкт собору Святого Петра, над яким працював Браманте.

У композиції простежується рух від філософії до науки — у лівій частині представлена здебільшого філософія та мистецтво, а в правій — точні та природничі науки. Цей поділ позначений і скульптурами, розташованими у нішах храму — зліва Аполлон (покровитель мистецтв), а справа Афіна (покровителька мудрості).

Хто зображений на фресці

Констеляція суб’єктів в «Афінській школі» Рафаеля

У центрі композиції розміщені дві ключові фігури — Платон і Аристотель. Платон (з зовнішністю Леонардо да Вінчі) показаний як мудрець з довгою бородою, який вказує пальцем у небо, символізуючи свою теорію ідей. У руці він тримає книгу «Тімей». Аристотель, зображений молодшим, робить жест рукою, спрямований до землі, що підкреслює його етичне вчення та практичний підхід до філософії. В руках він тримає «Етику».

Їхнє центральне розташування підкреслює важливість цих філософів для західної думки та католицької церкви зокрема. Разом вони уособлюють синтез ідеалізму та реалізму, теорії та практики. 

Навколо центральних постатей згруповані інші значні представники античної думки:

  • Сократ (зображений зліва) веде дискусію з учнями.
  • Піфагор (у лівому нижньому куті) працює над музичними співвідношеннями, оточений учнями.
  • Евклід (у правому нижньому куті) креслить геометричну фігуру для своїх учнів.
  • Діоген лежить на сходах, підкреслюючи свою відокремленість від суспільства.
  • Геракліт (зображений з рисами Мікеланджело) показаний як відлюдькуватий філософ.
  • Птолемей тримає сферу земної кулі, а поруч із ним Зороастр зі сферою зоряного неба.

Важливо відзначити присутність Аверроеса — мусульманського філософа і науковця, завдяки якому античне знання перейшло до європейської християнської культури. Його включення підкреслює прагнення показати безперервність і єдність інтелектуальної традиції.

Символізм кольору та художні засоби

Кожному персонажу на фресці притаманний певний колір одягу, що також має символічне значення. Платон одягнений у червоно-фіолетові тони, що символізує його піднесеність. Аристотель зображений у синьо-блакитних кольорах, що вказує на більш «земне» спрямування його філософії. Геракліт, який вважав вогонь основою всього живого, одягнений у яскраво-помаранчеве.

Майже всі філософи представлені в оточенні учнів і послідовників — жоден із них не є ізольованим, крім Діогена та Геракліта, які історично відкидали формальні школи та спільноти. Це підкреслює ідею передачі знання, спадкоємності інтелектуальної традиції.

Рафаель використовує ряд художніх прийомів для створення гармонійної та динамічної композиції:

  1. Пряма та повітряна перспектива — фігури зменшуються вглибину, а їхні контури стають м’якшими, що створює ілюзію простору.

  2. Масштабування — передні фігури мають розмір близько трьох чвертей людського зросту, що створює природний зв’язок із глядачем.

  3. Динамічність поз — персонажі зображені в русі, вони жестикулюють, нахиляються, розмовляють, що додає життєвості композиції.

  4. Індивідуалізація — кожна фігура має власну характерну позу та вираз обличчя, що підкреслює її унікальність, але при цьому всі вони складають гармонійну єдність.

«Афінська школа» втілює гуманістичні ідеали епохи Відродження. Рафаель уникає жорсткого ранжування філософів за значущістю. Натомість він показує різні напрямки думки як рівноцінні частини єдиної інтелектуальної традиції.

Композиція фрески відображає ідею про те, що знання передається через зв’язок між поколіннями мислителів, через діалог та обмін ідеями. Кожен персонаж є частиною більшої системи, і саме ця взаємопов’язаність створює цілісну картину людського знання.

«Афінська школа» Рафаеля є не лише видатним мистецьким твором, але й візуальним відображенням складної системи взаємозв’язків між різними галузями знання, школами думки та історичними епохами. Через цю фреску католицька церква прагнула затвердити свою роль як спадкоємиці та хранительки античної мудрості.

На прикладі цієї композиції можна простежити, як створюється система зв’язків між різними елементами — кожен персонаж має своє місце, свою роль, але всі вони об’єднані в гармонійне ціле, що працює на посилення основної ідеї. Це можна розглядати як аналогію для побудови будь-яких управлінських та організаційних систем, де важливий як окремий елемент, так і зв’язки між ними.