Матеріал підготовлений на основі виступу кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії Віктора Козловського на «Школі Стратегування»

Хоча філософію давно вже віднесли до сфери гуманітарного знання, з погляду її методології це не зовсім відповідає суті самої філософії. Особливо це стосується такого важливого аспекту, як моделювання систем.

Перш ніж говорити про моделювання систем, необхідно розібратися з базовими поняттями. У буденній мові ми часто вживаємо такі слова, як «система», модель», «дискурс»,«парадигма» – модні слова, які використовуються повсякденно без дотримання строгого концептуального їх виміру. І це нормально для побутового спілкування. Але коли ми хочемо здійснити конкретне дослідження якогось процесу, необхідно із різноманіття смислових компонентів цих понять виокремити й обмежити певні значення.

Це пов’язано з принциповою особливістю людської свідомості – її дискретністю. Наша свідомість не здатна миттєво охопити все. Крім того, мова накладає гігантський відбиток на те, як ми мислимо, що усвідомлюємо і репрезентуємо зовні та в самих собі. Як мовні істоти, які володіють свідомістю, ми змушені функціонувати в складних ментальних структурах, які неможливо звести лише до нейрофізіологічних процесів.

Людська свідомість має таку особливість, що при сприйнятті світу ми не просто відображаємо матеріальні об’єкти, а ідеалізуємо їх. Наприклад, коли ми дивимося на іншу людину, в нашій свідомості формується образ, який не тотожний фізичним параметрам якоїсь людини. Цей образ ідеальний, до нього не можна доторкнутися. Тобто, людина – це істота, яка дистанціюється від світу, речей, людей, і створює штучні структури для того, щоб цей світ якимось чином збагнути.

Ця здатність до штучності та продукування ідеальних конструкцій є фундаментальною антропологічною рисою людей. Як істоти, що використовують мову, ми приречені на існування в штучній реальності. Навіть те, що ми сприймаємо як «факти», вже є результатом ідеалізації. Наприклад, явище «сонце сходить і заходить» перетворюється у нашій свідомості на факт через концептуальне осмислення.

Ми приречені на те, щоб усе, що бачимо, чуємо і знаємо, певним чином структурувати, «розкласти по полицях», оскільки наша свідомість дискретна і діє дискурсивно. І штучний інтелект, якщо це машина з матеріальними носіями, також не може мислити нескінченно і миттєво – він може працювати швидше, ніж ми, але все одно дискретно, за певними алгоритмами, що розгортаються у часі.

Системне мислення

Ми мислимо системно, навіть якщо не усвідомлюємо цього. Система – це певний цілісний об’єкт, певний холізм. Система являє собою впорядковану сукупність різних елементів, що пов’язані між собою певними зв’язками. Ці зв’язки можуть бути необхідними, а необхідність може бути як однозначною, так і поліморфною, або статистичною. Головне, що між елементами системи повинні існувати внутрішні, більш-менш стійкі зв’язки.

Проблема системи та системного мислення має давню історію, яка тягнеться від античних часів. У XX столітті вона набула нового рівня осмислення. Німецький вчений Людвіг фон Берталанфі, зацікавившись системами з біологічного погляду, зрозумів, що організм – це холістичне утворення, ціле, яке енергетично перевищує суму своїх частин. В біології це очевидно: організм без частин – це не організм, це мертва матерія.

Берталанфі, відійшовши від чисто біологічного розуміння, створив одну з перших не просто спекулятивних філософських, а міждисциплінарних моделей систем. Цікаво, що німецький біолог Якоб фон Ікскюль досліджував, як біологічні види живуть не просто в природі, а в певному середовищі, яке він називав «оточуючий світ». Він експериментально встановлював, як зміна параметрів середовища впливає на поведінку організмів.

Ці дослідження показали, що система намагається себе зберегти й самовідтворити. Особливо це стосується біологічних і соціальних систем. При цьому системи можуть бути як закритими, так і відкритими.

Пізніше з’явилась ідея, що системи функціонують на основі інформації. Норберт Вінер та інші вчені надали інформації математичну форму. Інформація – це повідомлення, яке знімає невизначеність. Коли є питання, виникає невизначеність, і мені потрібна інформація – повідомлення, яке цю невизначеність знімає, і я визначаюс, хоча б тимчасово.

Важливо розуміти, що інформація – це не обов’язково щось матеріальне, хоча вона часто має матеріальні носії. З філософського та математичного погляду, інформація – це те, що допомагає нам орієнтуватися у світі невизначеності. Ми, як істоти, постійно перебуваємо в зоні невизначеності, і чим відкритіше, ліберальніше суспільство, тим більше зон невизначеності в ньому виникає.

Треба також розрізняти інформацію і знання. Знання може включати інформацію, але не кожна інформація є знанням. Знання передбачає синтетичний зв’язок між різними інформаційними елементами.

Відкритість і закритість систем

Система повинна бути відносно замкненою, тому що абсолютно відкрита система розчиняється в інших системах, втрачає свою суб’єктність і стає елементом інших систем. Як зазначав Берталанфі, живі організми руйнуються, коли змінюються умови їхнього існування – вони перетворюються на елементи життєдіяльності інших систем.

У різних сферах діяльності ми використовуємо різні системи. Існують формалізовані системи, що ґрунтуються на абстрактних принципах і чітких алгоритмах без порушення логіки. Формальні системи базуються на принципах, бажано на одному або кількох основних. Великі вчені завжди мріяли знайти єдиний принцип, на основі якого можна було б пояснити все. Наприклад, Альберт Ейнштейн витратив більшу частину свого життя на пошук формули, яка об’єднала б усі сили природи в певну систему.

Системне мислення є базовим атрибутом науки.

Вчені мислять системно, незалежно від того, працюють вони з формальними системами (як у математиці) чи зі змістовними (як у природничих науках). Системи обов’язково мають принципи побудови, які повинні відповідати нашим очікуванням.

Системи пов’язані зі структурами, де останні увиразнюють порядок, впорядкованість. Системи, структури й порядок пов’язані з більш складним поняттям – організацією. Організація передбачає не лише структурність, а й функціональність, ієрархію цілей, взаємодію між компонентами.

Для створення системи необхідно спочатку зрозуміти предмет, з яким ми працюємо, підготувати його до моделювання. Останнє не можливе без певного рівня розуміння того, що ми робимо і на основі чого ми будуємо модель. Це особливо важливо при моделюванні складних інтелектуальних процесів.

Моделювання систем

Коли ми маємо справу зі складними предметними сферами, ми не можемо охопити весь матеріал і повністю його пояснити, зрозуміти. Тому ми обираємо якийсь фактор або аспект і за аналогією з тим, що нам вже відомо, будуємо модель, яка унаочнює ціле. 

Метод аналогії є центральним для моделювання.

Модель – це завжди спрощений погляд на реальність. Коли ми працюємо з абстрагованим матеріалом, ми маємо справу не з реальністю як такою, а з підготовленим до моделювання матеріалом. Модель завжди штучна, завжди є «тілом» знання, процесом, який має свою тяглість.

Важливо розуміти темпоральний, часовий характер будь-якої системи й моделі. Наше буття має часовий характер – між фактичністю нашої появи у світі та фактом нашої смерті. Ця темпоральність надає особливого сенсу нашим системам і моделям, які також розвиваються в часі.

Виклики сучасності

У сучасному світі особливо важливим стає дискурс– обговорення, яке має термінологію і потребує своєї мови та правильного розгортання. Системи тяжіють до вертикальної інтеграції, але сучасність вимагає також горизонтальних зв’язків.

Особливо це важливо в момент, коли змінюються умови функціонування і перед організаціями постають нові виклики. Сучасність показує, що навіть брендові компанії з багаторічною історією повинні бути поліфункціональними та працювати на різних сегментах ринку, інакше вони не виживуть.

Інтернет став системою, яка змінила уявлення про закритість і відкритість. Як зазначав британський математик Алан Тюрінг, система може бути відкритою і закритою одночасно. Сучасні інформаційні технології будуються на персоналізованих підходах, що створює нові проблеми з погляду безпеки.

Будь-яка система тяжіє до консервації своїх принципів, але в сучасному світі, коли постійно з’являються нові виклики, особливо у сфері безпеки, системи повинні бути здатними адаптуватися. Ті, хто вважає, що в сучасному світі можна все наперед спланувати й передбачити всі ризики, помиляються – світ став надто складним і непередбачуваним.

Зростаюча роль горизонтальних зв’язків, формування асистентних структур, які важко змоделювати й передбачити, створює додаткові ризики для традиційних систем. Це вимагає нових підходів до розуміння і моделювання систем у сучасному світі.