Віктор Козловський, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії.

Мислення — одна з найважливіших функцій людської свідомості, яка дозволяє нам аналізувати, інтерпретувати та осмислювати навколишній світ. В основі цього процесу лежить здатність оперувати категоріями, моделями, ідеями та абстракціями, що допомагає не тільки структурувати інформацію, але й знаходити нові підходи до вирішення складних завдань.  

Цілісність мислення, унікальність свідомості, взаємозв’язок між ідеями та моделями, а також здатність до абстрактного мислення формують наше розуміння реальності та сприяють науковому і творчому розвитку. 

Унікальність людської свідомості

 Мислення є важливою частиною людської природи, проте більшість людей не усвідомлює складних схем нашого мислення, оскільки вони занурені в буденні справи. Подібні процеси усвідомлюють переважно філософи, психологи, інформатики, фахівці, які працюють над побудовою штучного інтелекту. Адже для його створення необхідно зрозуміти природу людського інтелекту, що вимагає складної математичної та наукової роботи.

Разом з тим люди — істоти, які мають свідомість. Вона є складним і багатовимірним феноменом, який визначає людину як істоту, яка може усвідомлювати себе, взаємодіяти зі світом та інтерпретувати його через свій досвід.  

Людська свідомість унікальна, бо не маємо перевірених доказів існування свідомості в інших істот. Хоча різні фантазії на тему НЛО чи інопланетян часто обговорюються, та ці ідеї є недоведеними. Тоді як наше знання про свідомість обмежується дослідженням власного людського досвіду. Ця свідомість нерозривно пов’язана з нашою тілесною природою, що є важливим аспектом для розуміння того, як ми сприймаємо світ.

Людина – це тілесна істота, і її тіло має певну конфігурацію, що визначає спосіб взаємодії зі світом. Ми не є ні гігантськими, ні мікроскопічними істотами, а маємо розмір і масштаб, який дозволяє нам сприймати світ у певний спосіб. Це є фундаментальним для існування свідомості, оскільки наші сенсорні органи (зір, слух, дотик тощо) дають нам можливість отримувати інформацію про світ, і ця інформація перетворюється на життєвий досвід.

Одна з ключових проблем у створенні штучного інтелекту полягає саме в тому, як відтворити інтелект без тіла. Ми знаємо інтелект тільки як компонент тілесної істоти, тому важко уявити інтелект, який не був би пов’язаний із фізичним тілом і сенсорним досвідом.

Складність свідомості

Тож мислення є формою, функцією ширшого поняття — свідомості. Свідомість є  суб’єктивним феноменом, який притаманний лише людині. Вона відокремлює нас від зовнішнього світу і водночас дозволяє сприймати його через ідеалізовані образи. Ми  бачимо людину чи об’єкти навколо себе, тому що свідомість працює з ідеальними структурами. Тобто ми сприймаємо не стільки фізичну реальність, скільки її ідеалізовані відображення в нашій свідомості.

У цьому аспекті важливою особливістю свідомості є її інтенційність, або спрямованість на щось. Ми ніколи не сприймаємо світ як суцільну і нескінченну сукупність об’єктів, а завжди зосереджуємо увагу на чомусь конкретному. Це означає, що наша свідомість завжди націлена на окремі об’єкти чи події, і цей процес завжди обмежений нашими сенсорними можливостями та тілесним досвідом.

Перцепція як основа свідомості

Первинною формою свідомості є не мислення, а сприйняття — перцепція. Людина завжди перебуває в контакті зі світом через свої органи чуття, і це сприйняття завжди відбувається “тут і зараз”. 

Перцепція – це фундаментальний акт, через який ми взаємодіємо зі світом, утворюючи цілісний процес. Ми ніколи не бачимо або не сприймаємо об’єкти повністю; натомість, наша свідомість “добудовує” цілісний образ, навіть якщо ми бачимо лише частину об’єкта. Наприклад, ми не бачимо всю людину одночасно, але наша свідомість створює цілісний образ на основі часткових даних.

Ця особливість людської свідомості – здатність працювати з неповними даними й створювати цілісні образи – є великою проблемою для створення штучного інтелекту. Перцепція і здатність до інтенційного сприйняття світу – це складні процеси, які важко запрограмувати. Штучний інтелект, навіть при великій кількості даних і потужних алгоритмах, не може точно відтворити те, як людина сприймає світ у цілісному сенсі.

Самосвідомість через єдність з “Я”

Важливою для людини також є самосвідомість, тому що неможливо говорити про свідомість без поняття “Я”. Людина усвідомлює себе як суб’єкта, який відокремлений від інших, і це є фундаментом для її життєвого досвіду. Самосвідомість дає людині змогу відчувати єдність свого досвіду, навіть якщо він різноманітний і складається з багатьох окремих подій чи моментів. Це також те, що неможливо відтворити у штучному інтелекті, адже “Я” – це не просто функція або алгоритм, це суб’єктивний феномен, який має унікальний характер для кожної людини.

Коли людина втрачає єдність свого “Я”, це призводить до психічних розладів, як-от шизофренії, коли людина може чути голоси або відчувати присутність інших “Я” у своїй свідомості. Цей розрив у самосвідомості – основа багатьох фільмів про різні психічні збочення, психічні розлади, де засобами мистецтва, кінематографу підкреслюється важливість єдності “Я” для здорового функціонування свідомості.

Свідомість як складна система

Таким чином, свідомість – це не просто обробка даних або накопичення досвіду, а складна система, яка включає суб’єктивність, інтенційність і самосвідомість. Штучний інтелект, навіть при великих базах даних, не може досягти рівня людської свідомості, оскільки йому бракує цих фундаментальних елементів.

Свідомість варто сприймати як багатовимірний феномен, який неможливо звести до простої обробки інформації або математичних алгоритмів. Свідомість людини визначається її тілесністю, сенсорним досвідом, здатністю до самосвідомості та властивістю інтенційності – спрямованості на конкретні об’єкти чи явища. Це робить людську свідомість неповторною і складною для імітації в рамках сучасних технологій штучного інтелекту.

Мислення ж як одна з форм роботи свідомості, дозволяє людині оперувати абстрактними поняттями та створювати моделі для розуміння складних явищ. Тому що мислення – це не окремий процес, а частина свідомості, яка працює через категорії, абстракції та схеми.

Мислення оперує категоріями, які дозволяють нам структурувати наші думки й висловлювання. Кожна річ або явище, що ми описуємо, підпадає під певну категорію. Наприклад, словосполучення “Троянда червона” складається з категорії субстанції (“троянда”), буття (“є”) та якості (“червона”). Це приклад того, як мислення синтетично працює, використовуючи ці категорії для опису реальності.

Крім того, наше мислення використовує штучно створені моделі для розуміння складних або недоступних явищ. Модель – це теоретична конструкція, яка допомагає нам аналізувати й пояснювати світ. Наприклад, у науці ми створюємо математичні моделі або теоретичні конструкції, щоб досліджувати речі, які неможливо безпосередньо спостерігати, як-от багатовимірні простори або складні фізичні теорії. Ці моделі можуть бути вигаданими з погляду реального світу, але вони корисні для розуміння певних аспектів природи.

Варто звернути увагу й на абстрактний рівень мислення, який може існувати незалежно від досвіду. У цьому сенсі мислення відволікається від емпіричного досвіду й оперує абстрактними сутностями, які в реальному світі не існують, але дають змогу зрозуміти будову всесвіту або складні наукові концепції. Це мислення на рівні математичних або філософських понять, які допомагають пояснити феномени, недоступні для безпосереднього сприйняття.

Таким чином, мислення є активним інструментом для пізнання світу. Воно оперує як конкретними емпіричними образами, так і складними абстрактними поняттями, що дозволяє людині створювати нові знання і краще розуміти світ навколо себе.

Цілісність (холізм) в мисленні та філософії

Мислення завжди працює з цілими структурами та концепціями, що робить його суттєво важливим для розуміння світу. Історичну еволюцію ідеї цілого можна простежити, починаючи від давньогрецьких філософів Платона й Аристотеля до сучасних підходів у науці та філософії.

Важливо розуміти, що мислення завжди оперує цілісними структурами —  категоріями, моделями та схемами. Навіть тоді, коли ми розмірковуємо чи працюємо з абстрактними категоріями, які відображають цілісність того, що ми намагаємося зрозуміти. Наприклад, моделі, які ми створюємо в математиці, фізиці або в будь-якій іншій науці, є цілісними конструкціями, навіть якщо вони відображають реальність лише частково. Мислення здатне “добудовувати” ціле там, де його неможливо сприймати безпосередньо.

Античні філософи, особливо Платон та Аристотель, використовували біологічні метафори для опису цілого. І це в той час, коли не було біології як науки. Проте вони усвідомлювали, що організм є цілісною системою, частини якої функціонують лише в контексті цілого. Наприклад, якщо людина втратила якийсь орган тіла, то зрозуміло, що без зв’язку з тілом цей орган втрачає свою функціональність і значення, перетворюючись на “неживий об’єкт”. Організм, як ціле, перевищує суму своїх частин.

Ідея індивіда і неподільність цілого

Відтак, ціле, за своєю суттю, є неподільним, і ця неподільність особливо важлива для розуміння живих організмів і людей. Тут важливо використовувати поняття ἄτομος (грец. “неподільний”) та його переклад латинською як “індивідуум”. Жива природа індивідуалізована – кожен організм є унікальним, на відміну від неживих об’єктів, як-от камені, які можуть бути схожими між собою.

З розвитком науки, особливо у XVII – XIX століттях, з’явився механістичний підхід, який намагався пояснити світ через каузальність і механізми, а не через організми й цілісність. Це спричинило конфлікт між механістичними та органістичними поглядами. Механістичний підхід намагався звести складні цілісні системи до окремих частин і механізмів, зокрема в психології. У XIX столітті вчені намагалися вивчати психіку як механізм, ігноруючи поняття душі або внутрішніх станів, що раніше були важливими у філософії.

Попри цей механістичний підхід, у XX столітті знову набув поширення холізм – цілісний підхід до пізнання. Він підкреслює важливість розгляду об’єктів і явищ як цілісних систем, а не просто як сукупностей окремих частин. Холізм повертається до ідеї, що живий організм або суспільство можна зрозуміти лише через цілісність, а не через редукцію до механізмів.

Мислення і моделі

Мислення постійно будує моделі й конструкції, які намагаються “добудувати” ціле там, де його важко побачити. Це стосується як реальних об’єктів, так і абстрактних моделей у науці. Наприклад, у космології та теорії струн мислення оперує складними математичними моделями, які не можуть бути безпосередньо помічені в реальному світі, але допомагають зрозуміти будову всесвіту. Мислення завжди прагне до цілісності, навіть коли працює з абстрактними поняттями чи складними науковими теоріями.

Цілісність є фундаментальною для розуміння як живих організмів, так і складних наукових концепцій, і саме це робить мислення здатним створювати моделі, які дозволяють людині пізнавати світ.

Мислення завжди тяжіє до цілісного завершення – воно націлене на створення повного й осмисленого уявлення про світ і працює для досягнення мети (грецьке поняття “телос”).

Це важливий аспект: навіть коли ми маємо лише фрагментарні дані, мислення добудовує загальну картину. Ключову роль у цьому процесі відіграє уява, яка знаходиться між чуттєвим сприйняттям і мисленнєвою активністю. Людина з багатою уявою здатна до креативного мислення, що дозволяє створювати нові ідеї та фантазійні сюжети, зокрема в літературі. В той час, як людина з бідною уявою може бути обмеженою у своїй творчій діяльності.

Розсуд і розум

Досвід також важливий для нашої мисленнєвої активності, проте варто розрізняти поняття “розсуд” і “розум”. Розсуд – це мисленнєва активність, яка використовує категорії, моделі та схеми, побудовані на основі емпіричного досвіду. Він намагається організувати й осмислити різні види досвіду (науковий, буденний тощо) за допомогою певних логічних схем і моделей. Досвід, який перевіряється і піддається перевірці, є ключовим для розсуду.

Розум, на відміну від розсуду, оперує абстрактними ідеями, які виходять за межі досвіду. Розум працює в царині ідей і концептів, які не завжди можна перевірити через емпіричний досвід. Наприклад, ідеї про мораль, істину або космологічні питання часто не піддаються безпосередній перевірці, але вони є частиною розумової діяльності.

Європейська наука зробила значний стрибок у розвитку завдяки методологічному підходу до знання. Знання повинно бути обґрунтоване методами, які можна перевірити й відтворити. Це стало основою для формування наукового методу, що відрізняє європейську науку від інших форм знань. Тобто важливість методу полягає в тому, що він дозволяє перевірити знання, зробити їх об’єктивними та достовірними.

Приходимо до висновку, що мислення, уява, розсуд і розум є різними, але взаємопов’язаними формами пізнання. Мислення прагне до цілісності, уява допомагає будувати нові ідеї, розсуд оперує досвідом і категоріями, а розум працює з абстрактними ідеями, які виходять за межі безпосереднього досвіду. Знання повинні бути обґрунтовані методами, що дозволяють зробити їх достовірними й перевіреними, а це є основою для розвитку наукового мислення.

Розум і його розвиток

Розум відіграє ключову особливість людського мислення та наголошує на важливості зусиль, волі й напруження для інтелектуального зростання. Тому необхідно шліфувати розум через наполегливу працю, навіть якщо це вимагає виходу за межі комфортного стану. Наприклад, приходять студенти першого курсу і кажуть, що звикли до коротких періодів навчання у 20 хвилин, після чого в них втрачається концентрація. Але для справжнього інтелектуального розвитку необхідно долати лінь і небажання, напружуватися і ставити перед собою складні завдання. Вища освіта вимагає потужного, системного напруження мислення, вміння долати набуті, звичні знання, бажання діяти у зоні невизначеності, оскільки саме там зароджується нове знання, нові ідеї. 

У цьому плані розум – це не лише вроджена здатність, а навичка, яку необхідно постійно розвивати й удосконалювати. Людина може досягти значних успіхів лише через напруження та зусилля. Цей процес схожий на “друге народження”, коли особистість може докорінно змінитися, ставши кращою версією себе. Проте це вимагає великої внутрішньої праці.

Ідеї як основа мислення

Важливим елементом мислення на рівні розуму є ідеї. Вони не завжди підтверджуються досвідом і часто не мають еквівалентних аналогів у реальному світі. Це означає, що ідеї виходять за межі звичного досвіду і дозволяють мислити абстрактно, на вищому рівні. Ідеї важливі для творчої діяльності та процесу реалізації проєктів. Вони є фундаментом будь-якої активної діяльності, навіть якщо їх неможливо підтвердити емпірично. Ідеї дають напрямок мисленню, стимулюють пошук рішень і можуть бути провідником до створення нових знань або досягнення результатів.

Ідея свободи, добра, Бога, світу як цілого не можуть бути підтверджені досвідом. Ці ідеї існують на рівні розуму, виконуючи функцію регулятивів, спрямовуючи мислення в певний напрямок. Вони не є знанням самі по собі, але дають можливість будувати нові концепції та теорії. Ідеї виконують регулятивну функцію у пізнанні.  

Людська діяльність завжди пронизана мисленнєвою активністю та пошуком ідей. Так, працюючи над проєктом, важливо не лише мати технічне завдання, а й знайти ідею, яка стане основою для побудови цього проєкту. Наприклад, венчурні компанії, які працюють із ризиковими ідеями, шукаючи потенціал для  капіталізації.

Для реалізації ідей важливим елементом виступає інженерія. Знайти ідею недостатньо — потрібно вміти її втілити на практиці, а для цього необхідно продумати алгоритм реалізації та внести корективи під час процесу розгортання ідеї в процесі її втілення. Прикладом є створення атомної бомби, де найбільші труднощі полягали не стільки в науковій частині, скільки в технічних рішеннях, необхідних для її втілення.

Ідеї є ключовими для мислення та творчої діяльності. Вони визначають напрямок пошуку нових знань, допомагають формувати проєкти та концепції. Однак для реалізації ідей важливо не тільки мати уявлення про них, але й бути здатним втілювати їх на практиці, коригуючи процес відповідно до реалій та технічних вимог.