Говорячи про феномен стратегії, за точку відліку можна взяти працю Сунь-Цзи «Мистецтво війни». Також, важливу роль в розгортанні стратегічних наративів відіграють давні греки. Саме вони (китайці та греки) збудували те підґрунтя, яке дає нам можливість сьогодні оперувати лексикою, в яку вже закладені певні сенси. Це про поняття «стратег» і «стратегема».

Стратег – полководець, військова посада, яка була в Греції аж до 1947 року. Стратегування – це процес, в який потрібно входити.Пам’ятаємо, що лідер не з’являється звідкись і довгостроковість мислення не проявляється просто так:лідерів-стратегів, які мислять довгостроково, потрібно ретельно готувати.

Далі стрибаємо до XVIII століття, і тут варто згадати твір Адама Сміта «Багатство народів», в якому було описано розділення праці й ефективність операцій (1776 рік). Тобто можна сказати, що розділення праці на однотипні процеси розглядається як стратегічне рішення.

У XIX столітті не можемо оминути Карла фон Клаузевіца із його незакінченим трактатом «Про війну». Він був виданий у 1832 році як результат переосмислення наполеонівських війн. Саме вони (ці війни) стали двигуном розвитку економічного життя того часу, наприклад, розбудувалися логістичні рішення. Клаузевіц говорив про стратегію як про мистецтво управління ресурсами. Що таке стратегія? Це залучення всіх ресурсів за для перемоги.

Переходячи далі до розгляду ХХ століття, маємо згадати Фредеріка Тейлора та «тейлоризм», наукове обґрунтування праці, конвеєр. До речі, принципи конвеєра були закладені ще Адамом Смітом у розділенні праці у XVIII столітті. Але лише через десь 200 років вони знайшли особливе застосування в економіці. Надбання конвеєра розглядали і з точки зору філософії (позитивізм). Людина стає гвинтиком у великому механічному двигуні, передбачається чіткість і злагодженість процесів. Домінує механістичне мислення. Ми оперуємо категоріями товарів і ресурсів. І у попередні десятиліття це – нестача, дефіцит товарів. Згадайте відомий вислів Генрі Форда: «автомобіль може бути будь-якого кольору, якщо він чорний». Тобто ми точно продамо цей автомобіль, тому що інших пропозицій немає, є дефіцит, і ми мислимо категоріями товарів.

Після Другої світової війни в 60-70-ті роки наступає насичення товарами і зникає дефіцит. Економічна, соціальна та політична сфери прогресують у західному світі. Ігор Ансофф пропонує мислити категоріями «продуктів». Продукт – це більше, ніж товар, навколо нього розвиваються підходи, пов’язані з послугами, додатковими цінностями, сервісними пропозиціями, позиціонуванням.Матриця Ансоффа декларує управління позиціонуванням та розвитком продукту. Стає більш вагомою роль функції в управлінні.

1970-1980-ті роки, Едвардс Демінг пропонує «14 принципів управління», які, до речі, актуальні й до сьогодні.Демінг закладає підґрунтя філософії «ощадливого виробництва». Японське економічне диво – це наслідок викладання Едвардса Демінга, робота з поняттям «якість».

Кінець XX століття, 1990-ті роки, Майкл Портеррозвиває крос-функціональне мислення, пропагує вихід за межі окремих функцій і підрозділів, підсилюється підґрунтя конкурентних стратегій. Він презентує Value Chain («ланцюжок цінності»). Пошук конкурентної переваги відбувається всередині системи, пропагується розмивання меж всередині організації. З розвитком функціонального і крос-функціонального мислення ми виходимо на домінуючі поняття, такі як «мислення системами».

На межі нульових років (2000-ні) Адам Брандербургер пропонує мислення в форматі соopetition (cooperation + competition) через категорію Value Net («сітка цінності»).Революційність стратегування полягає у міждисциплінарному підході. Якщо принцип крос-функціональності передбачає стирання кордонів всередині організації, то міждисциплінарний підхід – стирає кордони між організаціями. Відбувається вихід на інше розуміння «цілого».

Джеймс Мур вводить в управлінський обіг слово «бізнес-екосистема», яким ми сьогодні з вами постійно послуговуємося. Бізнес-екосистема – це і є приклад міждисциплінарного мислення та управління зв’язками.

До ХХ століття ми стратегуємо категоріями товару, в середині ХХ століття – категоріями продукту, у другій половині ХХ століття – категоріями процесу і якості. Всі наведені підходи стратегування відбуваються у предметному світі.

Але на межі XXI століття виникає феномен управління зв’язками, і це вже не предметний світ. Якщо до ХХІ століття ми перебуваємо в «полоні» фізики (чіткість, визначеність), то XXI століття дає поштовх до переміщення в метафізику (умоглядність).

Ми задіюємо умоглядні границі: «зв’язок» можна лише помислити в голові, «зв’язок» можна прокладати між організаціями, але фізично його не побачиш.

Отже, людина в період індустріального ХХ століття – гвинтик, який вбудували у велику систему, є примат механістичного мислення.Далі відбувається перехід у крос-функціональне та міждисциплінарне мислення, розширення границь «цілого». 2022 рік несе з собою геополітичні, економічні та соціальні кризи. Україна стала епіцентром проявлення ключових світових процесів. Ми виходимо вже на рівень інтегрального мислення. Це охоплення ще більших сфер, ще більше розширення границь «цілого». З’являється рівень неочевидних, але вирішальних альянсів. Ми стратегуємо через великі утворення, бізнес-екосистеми, кластери, і при цьому управляємо стратегічними альянсами – зв’язками.

Завершуємо ми наразі на межі міждисциплінарного та інтегрального мислення, управління стратегічними альянсами, перебування у метафізичному світі. Але при цьому є чітке відчуття існування нових, неописаних парадигм стратегування. Сьогодні на вустах – кластери та бізнес-екосистеми, парадигми, що були описані в 1990-ті роки і промислені ще у 1980-ті. Це означає, що ми маємо шанс написати підручники для англосаксонського світу, тому що Україна є джерелом можливостей в геополітичному масштабі, можливостей для створення нових підходів у стратегуванні.

Нижче система координат, яка ілюструє, розгортання у часі парадигми стратегування та які смисли при цьому народжувалися: