Уява як інструмент стратегування
Лекція Олександра Філоненка задіяної в рамках навчальної програми «Школа стратегування» (травень 2023)
Олександр Філоненко – доктор філос. наук, доцент кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харьківського національного университету ім. В. Н. Каразіна; ви- кладач Інституту релігіозних наук св. Фоми Аквінського (Київ) та Київського літнього богословського інституту; академік Амвросіанскої академії в Мілані (Academia Ambrosiana, Milano).
ПРОЛОГ ДО УЯВИ
Головне політичне гасло 1968 року – «Вся влада в уяві». Такий напис ховався на будівлі Сорбони. То що ж дає розвинена уява, яку небезпеку вона несе і чому люди не поспішають її розвивати?
Ганна Арендт визначила три форми діяльності: діяльність праці, створення та дія. Стратегування належить до дії. У слові «уява» в українській немає важливого кореня, а от, наприклад, в англійській «imagination» (корінь – image), у російській – «воображение» (корінь – образ).
Наведені вище поняття вкорінені у біблійному тексті і вони транслюються дуже глибоко. Наприклад, російське слово освіта походить від німецького «bіldung». «Вild» по-німецькому образ, освіта, прояв образу. Тобто, «освічуючи», Бог творить людину за образом Своїм. Європейська культура передбачає, що всередині кожного з нас є образ і його потрібно якимось чином розпакувати.
У біблійному тексті створення світу є головний феномен, пов’язаний зі ставленням людини і образу. Створивши людину на шостий день, Бог каже: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». У наступному реченні сказано: «І створив Бог людину за образом Своїм». Важливо, що у першому реченні він задумав «за образом і подобою», тоді як у другому створив лише «за образом». Загадкою є зникнення «подоби». Образ і подібність є синонімами, вони означають, що людина – «напівфабрикат». Все тому, що Бог надав людині самостійно реалізувати подобу. Відсутність подібності означає людську свободу. Тому у людини виникає одразу два завдання, по-перше, реалізувати образ, який вже закладений у кожній дії, по-друге, досягаючи своєї подоби, людина створює щось, чого немає. Тобто подібність інноваційності.
Людина за своєю природою інноватор. Реалізуючи себе, вона вводить у світ сутності, яких не було. Тобто, біблійна традиція говорить, що інновація вшита у визначення людини. І сприйняття божественного, як інноваційного, є біблійною традицією.
ТАНОК З РИЗИКАМИ
ХХ століття – вторгнення в історію людства людей із розвиненою уявою. Спочатку вони чудово уявляли утопію, намагалися інших переконати, що слідуючи утопії можна досягти тоталітарного режиму. Але з’явився постмодернізм і було заявлено, що утопія жахлива, т.я. люди нав’язують свою уяву іншим. Тому виникла пропозиція, краще уявляти всім і цінувати уяву кожного. Закінчилося все тим, що люди почали думати, що реальності взагалі не існує, тому що реальність є продуктом нашої уяви.
Німецький соціолог Ульріх Бек, у 80-ті роки написав книгу «Товариство ризиків», де заявив, що людей буде об’єднувати щось більше, ніж роз’єднувати. Роз’єднують національні інтереси, інтереси компанії, які створюють конкуренцію. При цьому є об’єднуюча сила – катастрофи. Вони не зважають на національні кордони. Катастрофи об’єднують більше людей за неочевидними ознаками. Ульріх Бек почав досліджувати товариства, для яких ключовим питанням був ризик і гармонізація ризиків. Він заявив, що гармонізація ризиків набуватиме політичного характеру. Політики виходитимуть на «арену», не пропонуючи стратегію розвитку на десять років, а переконуючи виборців, що вони створять стійку державу з мінімальними ризиками для громадян. Ось так ідея стабільності стала прокляттям для нас останні тридцять років: майже всі політики переконували своїх громадян, що вони забезпечать стабільність. Результат уникнення ризиків для суспільства – зникнення стратегії і розбудови майбутнього.
Теорія Ульріха стала популярною після Чорнобильської катастрофи. З цього моменту людство перестало бути постмодерністським. Також, російсько-українська війна остаточно домогла постмодернізму поступитися своїми поглядами. Тому останні двадцять років роль уяви підвищувалась в громадських дискусіях, ЗМІ, наративах. Саме тому сьогодні став популярним нон-фікшн.
Двадцять років культура розвивалася у наївному стані, стверджуючи, що треба бути реалістами, лише уява з цим не погоджувалася. І все закінчилося проблемою постправди. Наприклад, коли інтернет-простір захопив людство, то путін захопив телебачення. І ТБ стало спотвореною реальністю і здатністю керувати людьми через структури уяви. Після російських гібридних війн напружилися в усьому світі, уяву стали сприймати як щось небезпечне. Щоб підійти до сили уяви треба оцінити її небезпеку.
ДВІ СТОРОНИ УЯВИ
У грецькій мові існує два слова, що означають образ: ікона (іконічність) та ідол. Виходячи із грецької, люди почали ділити слово образ на два типи. Одні образи закривають нас від реальності, як стіна, наприклад, дивлячись на стіну, ми думаємо, що це реальність, але насправді її немає. І мистецтво спрямувалося туди, де картини заміняли реальність простору. Мистецтво почали сприймати як продовження реальності. Такі стіни називають ідолами, тому що уява виробляє ідолів. Також, було виявлено іконічні зображення, які працюють як вікна. Образ вікна чи стіни виявився важливим у розумінні природи уяви. Уява – це те, що відкриває вікно. Але якщо вікно, то куди? Також, уявою може бути стіна, яка капсулює нас усередині нашого досвіду.
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ: ПОРТАЛ У МАЙБУТНЄ?
У цьому контексті образ вікна грає, як портал у майбутнє. Однак і тут є свої аспекти. Адже в кожній мові є поділ на майбутнє та прийдешнє. Існує дві інтуїції майбутнього:
- простір як порожнє місце, яке заповнюється візіями.
- прийдешнє, тобто не порожня кімната, а те, що ось-ось прийде.
З майбутнього приходить вся невизначеність. Для наочності розглянемо приклад метафори ріки часу. Коли ми говоримо про річку часу, маємо на увазі ту, яка забуває все. Це річка Ле́та (грец. Λήθη, «забуття») — в давньогрецькій міфології джерело і одна з п’яти річок, що протікають у підземному царстві Аїда, річка Забуття. У греків є слово «алетейя» (грец. ἀλήθεια), тобто «істина». «Алетейя» – незабутнє, коли все забувається, а щось не вимивається, тобто те, що не піддається дії річки Забуття.
ПРО РІЧКУ ЗАБУТТЯ
Мислителька Сидоркова збирала образи часу. Вона думала, що коли ми говоримо про час, зазвичай думаємо про річку, що забирає все в забуття. Одного разу, Сидоркова зайшла до дому, у якому було три вікна, що огинають річку, і стоячи біля вікна, зрозуміла помилку спостережень про час. Думаючи про час, ми завжди дивимось у праве вікно і бачимо, як річка забирає все від нас (річка Забуття). Інше, середнє вікно показує як відбувається зосередження і потік (у цю річку не можна увійти двічі). Але є ще ліве вікно, де річка, яка все забирає, стає рікою, яка все приносить (тобто річка часу). І річка, що вносить у моє життя інновацію, невизначеність – це майбутнє. Значить майбутнє – не тільки місце, де я виходжу з минулого, але ще й точка, з якої нині рушає потік. Бо майбутнє це те, що вторгається у наше життя.
Сьогодні існує поняття майбутнього як те, що приносить у наше життя непередбачуване. Тому що все, що в минулому і теперішньому вже визначено. Отже ми працюємо з майбутнім як з трендами і називаємо це стратегією, але це не так. Проблема цифрової цивілізації у цьому, що значне пов’язуємо з трендами, але є і значуще – нове, а нове – рідкісно. У такій точці конфліктують два моменти: або майбутнє оцінюємо як позицію трендів, або влучне влучення, де рідкісне – суб’єктність будує власну інновацію. Інновації не приходять із трендів, вони з’являються з прийдешнього.
ВЗАЄМОДІЯ З УЯВОЮ
Перший спосіб – надумати і здійснити, другий – вловити слабкі сигнали. Другий спосіб це ті хвилі, які сприймає стратег і на цьому будує певну стратегію. У цій точці з’являються «Пути и средоточия», як у оповіданні Павла Флоренського. Він аналізував випадки життя свідомості. Є такий тип снів, коли людині сниться, що вона переживає величезну пригоду. Ось опис одного зі снів: XVIII століття, людина із Франції, що живе у провінції, на початку революціїї переїжджає до Парижу. Але в місті нема роботи, криза, і ця людина знаходить місце в політиці, сидить у парламенті. У якийсь момент людину заарештовують та ведуть на гільйотину. Чоловік бачить ніж, що висить над ним, представляє останні секунди життя, і раптом ніж падає – людина прокидається, бо йому на шию впало бильце ліжка. З точки зору сну, бильце ліжка є кінцем історії, але з погляду формування сну, це те, що породжує подію. Тобто спочатку вдарило бильце, і в цей момент мозок у зворотний бік розгорнув кіно: те, що нам здавалося кількома роками життя, виявилося однією миттю. Це вторгнення майбутнього, яке запустило наратив. Проблема в тому, що свідомість читає це оповідання в інший бік. Флоренський каже, що уві сні час тече в інший бік. Є дві реальності життя, воно тече з минулого у майбутнє, а уві сні – з майбутнього в минуле.
Стратег змушений заходити в область інновації, уяви та працювати з уявним. Уявне працює з майбутнім, як із порожньою кімнатою, або з майбутнім, як потоком із майбутнього. Лідери за нормальних обставин будують стратегії з досвіду минулого. Але коли у лідера все згоріло, треба спиратися на майбутнє.
Уява – невизначеність, що виникає щодня. А лідер, як людина чутлива до невизначеності.
Щоб зрозуміти як працює уява, розглянемо наступний приклад: «Божественна комедія» Данте починається з розповіді про людину 35 років. У суспільстві він досяг успіху, є одним із шести правителів Флоренції (найбагатшого міста на землі), а також найвідомішим поетом. Чоловік пише:
Земную жизнь пройдя до половины,
Я очутился в сумрачном лесу,
Утратив правый путь во тьме долины.
Каков он был, о, как произнесу,
Тот дикий лес, дремучий и грозящий,
Чей давний ужас в памяти несу!
Так горек он, что смерть едва ль не слаще.
Но, благо в нем обретши навсегда,
Скажу про все, что видел в этой чаще.
Не помню сам, как я вошел туда,
Настолько сон меня опутал ложью,
Когда я сбился с верного следа.
Но к холмному приблизившись подножью,
Которым замыкался этот дол,
Мне сжавший сердце ужасом и дрожью,
Я увидал, едва глаза возвел,
Что свет планеты, всюду путеводной,
Уже на плечи горные сошел.
Тогда вздохнула более свободной
И долгий страх превозмогла душа,
Измученная ночью безысходной.
И словно тот, кто, тяжело дыша,
На берег выйдя из пучины пенной,
Глядит назад, где волны бьют, страша,
Так и мой дух, бегущий и смятенный,
Вспять обернулся, озирая путь,
Всех уводящий к смерти предреченной.
Мораль: чоловік живе життя, воно неймовірне, але не його… У розповіді, Данте зображує стан людини, що втратила розуміння, як правильно прожити життя.
ПОШУК ВЛАСНОГО ШЛЯХУ
Притча:
Троє людей возили у візках каміння.
В одного з них запитали:
– Що ти тут робиш?
Зупинившись і витерши піт, він стомлено відповів:
— Я тягаю каміння.
Те саме питання поставили другому. Він відповів:
– Я заробляю гроші. У мене велика сім’я, і я маю її годувати.
Третя людина, почувши таке саме запитання, відповіла:
— Я будую храм!
Притча пояснює різницю між людиною нещасною та людиною, яка має шанс бути щасливою. Але нещасна людина зробила вибір бути такою, а інша вирішила бути щасливою. Всі прагнуть кращого, але ЯКИЙ ХРАМ БУДУЄШ САМЕ ТИ? Таке питання здатне привести до стану розгубленості, невизначеності і того, хто розуміє, що будує храм.
Тобто існує величезний задум, який тебе влаштовує, як історія життя, але виявляється, що подібні питання призводять до відповіді, що все не погано, але це вже не твоє життя… Щоб такого повороту уникнути, треба змінити формат життя і розмістити життя на векторі руху. Якщо ти хочеш бути щасливим, потрібно змінити масштаб розуміння того, що відбувається. Це і є продуктом уяви.
ДЕКІЛЬКА ПРИКЛАДІВ ПРО УЯВУ
- У ХХ столітті з’явився румунський дослідник уяви – Куліану. Він написав книгу про роботу уяви «Ерос та магія в епоху Відродження». Куліану стверджує, що європейська культура культивувала уяву. Але згодом уява в епоху реформації здалася небезпечною і європейська культура перестала займатися культивуванням уяви.
- Куліану говорив, що на Галапагоських островах клімат впливає на тип тварин та комах. Є вид мухи, яка на різних островах виглядає по-різному через кліматичні умови. На одному з вітряних островів мешкає муха, яка не має крил. Це земляна муха, яка лише бігає по поверхні. Куліану порівнює сучасну людину з безкрилою мухою, яка 400 років не культивувала уяву. Але крила необхідні, т.я. це здатність уявляти майбутнє.
- Зіткнувшись із середньовічними конструкціями, ми розуміємо, що у них не було технологій, зате була розвинена уява. На сьогодні уява відновлюється у агресивних середовищах. Поміщаючи людину в агресивне середовище, вона або гине, або починає розвивати уяву. За важких обставин, змінений стан свідомості активізує уяву, що створює необхідний для нас наратив.
- Зіткнувшись з роботою з майбутнім, людині потрібен «воображаріум». Важливо, що точка творчого потоку є стратегією. Коли людина відмовляється працювати з трендами, вона звертає увагу до чогось рідкісного, до того, де зерна майбутнього проекту проростають, тим самим це служить закваскою для кристалізації уяви.
Лекція Олександра Філоненка задіяної в рамках навчальної програми «Школа стратегування» (травень 2023)
Олександр Філоненко – доктор філос. наук, доцент кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харьківського національного университету ім. В. Н. Каразіна; ви- кладач Інституту релігіозних наук св. Фоми Аквінського (Київ) та Київського літнього богословського інституту; академік Амвросіанскої академії в Мілані (Academia Ambrosiana, Milano).
ПРОЛОГ ДО УЯВИ
Головне політичне гасло 1968 року – «Вся влада в уяві». Такий напис ховався на будівлі Сорбони. То що ж дає розвинена уява, яку небезпеку вона несе і чому люди не поспішають її розвивати?
Ганна Арендт визначила три форми діяльності: діяльність праці, створення та дія. Стратегування належить до дії. У слові «уява» в українській немає важливого кореня, а от, наприклад, в англійській «imagination» (корінь – image), у російській – «воображение» (корінь – образ).
Наведені вище поняття вкорінені у біблійному тексті і вони транслюються дуже глибоко. Наприклад, російське слово освіта походить від німецького «bіldung». «Вild» по-німецькому образ, освіта, прояв образу. Тобто, «освічуючи», Бог творить людину за образом Своїм. Європейська культура передбачає, що всередині кожного з нас є образ і його потрібно якимось чином розпакувати.
У біблійному тексті створення світу є головний феномен, пов’язаний зі ставленням людини і образу. Створивши людину на шостий день, Бог каже: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». У наступному реченні сказано: «І створив Бог людину за образом Своїм». Важливо, що у першому реченні він задумав «за образом і подобою», тоді як у другому створив лише «за образом». Загадкою є зникнення «подоби». Образ і подібність є синонімами, вони означають, що людина – «напівфабрикат». Все тому, що Бог надав людині самостійно реалізувати подобу. Відсутність подібності означає людську свободу. Тому у людини виникає одразу два завдання, по-перше, реалізувати образ, який вже закладений у кожній дії, по-друге, досягаючи своєї подоби, людина створює щось, чого немає. Тобто подібність інноваційності.
Людина за своєю природою інноватор. Реалізуючи себе, вона вводить у світ сутності, яких не було. Тобто, біблійна традиція говорить, що інновація вшита у визначення людини. І сприйняття божественного, як інноваційного, є біблійною традицією.
ТАНОК З РИЗИКАМИ
ХХ століття – вторгнення в історію людства людей із розвиненою уявою. Спочатку вони чудово уявляли утопію, намагалися інших переконати, що слідуючи утопії можна досягти тоталітарного режиму. Але з’явився постмодернізм і було заявлено, що утопія жахлива, т.я. люди нав’язують свою уяву іншим. Тому виникла пропозиція, краще уявляти всім і цінувати уяву кожного. Закінчилося все тим, що люди почали думати, що реальності взагалі не існує, тому що реальність є продуктом нашої уяви.
Німецький соціолог Ульріх Бек, у 80-ті роки написав книгу «Товариство ризиків», де заявив, що людей буде об’єднувати щось більше, ніж роз’єднувати. Роз’єднують національні інтереси, інтереси компанії, які створюють конкуренцію. При цьому є об’єднуюча сила – катастрофи. Вони не зважають на національні кордони. Катастрофи об’єднують більше людей за неочевидними ознаками. Ульріх Бек почав досліджувати товариства, для яких ключовим питанням був ризик і гармонізація ризиків. Він заявив, що гармонізація ризиків набуватиме політичного характеру. Політики виходитимуть на «арену», не пропонуючи стратегію розвитку на десять років, а переконуючи виборців, що вони створять стійку державу з мінімальними ризиками для громадян. Ось так ідея стабільності стала прокляттям для нас останні тридцять років: майже всі політики переконували своїх громадян, що вони забезпечать стабільність. Результат уникнення ризиків для суспільства – зникнення стратегії і розбудови майбутнього.
Теорія Ульріха стала популярною після Чорнобильської катастрофи. З цього моменту людство перестало бути постмодерністським. Також, російсько-українська війна остаточно домогла постмодернізму поступитися своїми поглядами. Тому останні двадцять років роль уяви підвищувалась в громадських дискусіях, ЗМІ, наративах. Саме тому сьогодні став популярним нон-фікшн.
Двадцять років культура розвивалася у наївному стані, стверджуючи, що треба бути реалістами, лише уява з цим не погоджувалася. І все закінчилося проблемою постправди. Наприклад, коли інтернет-простір захопив людство, то путін захопив телебачення. І ТБ стало спотвореною реальністю і здатністю керувати людьми через структури уяви. Після російських гібридних війн напружилися в усьому світі, уяву стали сприймати як щось небезпечне. Щоб підійти до сили уяви треба оцінити її небезпеку.
ДВІ СТОРОНИ УЯВИ
У грецькій мові існує два слова, що означають образ: ікона (іконічність) та ідол. Виходячи із грецької, люди почали ділити слово образ на два типи. Одні образи закривають нас від реальності, як стіна, наприклад, дивлячись на стіну, ми думаємо, що це реальність, але насправді її немає. І мистецтво спрямувалося туди, де картини заміняли реальність простору. Мистецтво почали сприймати як продовження реальності. Такі стіни називають ідолами, тому що уява виробляє ідолів. Також, було виявлено іконічні зображення, які працюють як вікна. Образ вікна чи стіни виявився важливим у розумінні природи уяви. Уява – це те, що відкриває вікно. Але якщо вікно, то куди? Також, уявою може бути стіна, яка капсулює нас усередині нашого досвіду.
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ: ПОРТАЛ У МАЙБУТНЄ?
У цьому контексті образ вікна грає, як портал у майбутнє. Однак і тут є свої аспекти. Адже в кожній мові є поділ на майбутнє та прийдешнє. Існує дві інтуїції майбутнього:
- простір як порожнє місце, яке заповнюється візіями.
- прийдешнє, тобто не порожня кімната, а те, що ось-ось прийде.
З майбутнього приходить вся невизначеність. Для наочності розглянемо приклад метафори ріки часу. Коли ми говоримо про річку часу, маємо на увазі ту, яка забуває все. Це річка Ле́та (грец. Λήθη, «забуття») — в давньогрецькій міфології джерело і одна з п’яти річок, що протікають у підземному царстві Аїда, річка Забуття. У греків є слово «алетейя» (грец. ἀλήθεια), тобто «істина». «Алетейя» – незабутнє, коли все забувається, а щось не вимивається, тобто те, що не піддається дії річки Забуття.
ПРО РІЧКУ ЗАБУТТЯ
Мислителька Сидоркова збирала образи часу. Вона думала, що коли ми говоримо про час, зазвичай думаємо про річку, що забирає все в забуття. Одного разу, Сидоркова зайшла до дому, у якому було три вікна, що огинають річку, і стоячи біля вікна, зрозуміла помилку спостережень про час. Думаючи про час, ми завжди дивимось у праве вікно і бачимо, як річка забирає все від нас (річка Забуття). Інше, середнє вікно показує як відбувається зосередження і потік (у цю річку не можна увійти двічі). Але є ще ліве вікно, де річка, яка все забирає, стає рікою, яка все приносить (тобто річка часу). І річка, що вносить у моє життя інновацію, невизначеність – це майбутнє. Значить майбутнє – не тільки місце, де я виходжу з минулого, але ще й точка, з якої нині рушає потік. Бо майбутнє це те, що вторгається у наше життя.
Сьогодні існує поняття майбутнього як те, що приносить у наше життя непередбачуване. Тому що все, що в минулому і теперішньому вже визначено. Отже ми працюємо з майбутнім як з трендами і називаємо це стратегією, але це не так. Проблема цифрової цивілізації у цьому, що значне пов’язуємо з трендами, але є і значуще – нове, а нове – рідкісно. У такій точці конфліктують два моменти: або майбутнє оцінюємо як позицію трендів, або влучне влучення, де рідкісне – суб’єктність будує власну інновацію. Інновації не приходять із трендів, вони з’являються з прийдешнього.
ВЗАЄМОДІЯ З УЯВОЮ
Перший спосіб – надумати і здійснити, другий – вловити слабкі сигнали. Другий спосіб це ті хвилі, які сприймає стратег і на цьому будує певну стратегію. У цій точці з’являються «Пути и средоточия», як у оповіданні Павла Флоренського. Він аналізував випадки життя свідомості. Є такий тип снів, коли людині сниться, що вона переживає величезну пригоду. Ось опис одного зі снів: XVIII століття, людина із Франції, що живе у провінції, на початку революціїї переїжджає до Парижу. Але в місті нема роботи, криза, і ця людина знаходить місце в політиці, сидить у парламенті. У якийсь момент людину заарештовують та ведуть на гільйотину. Чоловік бачить ніж, що висить над ним, представляє останні секунди життя, і раптом ніж падає – людина прокидається, бо йому на шию впало бильце ліжка. З точки зору сну, бильце ліжка є кінцем історії, але з погляду формування сну, це те, що породжує подію. Тобто спочатку вдарило бильце, і в цей момент мозок у зворотний бік розгорнув кіно: те, що нам здавалося кількома роками життя, виявилося однією миттю. Це вторгнення майбутнього, яке запустило наратив. Проблема в тому, що свідомість читає це оповідання в інший бік. Флоренський каже, що уві сні час тече в інший бік. Є дві реальності життя, воно тече з минулого у майбутнє, а уві сні – з майбутнього в минуле.
Стратег змушений заходити в область інновації, уяви та працювати з уявним. Уявне працює з майбутнім, як із порожньою кімнатою, або з майбутнім, як потоком із майбутнього. Лідери за нормальних обставин будують стратегії з досвіду минулого. Але коли у лідера все згоріло, треба спиратися на майбутнє.
Уява – невизначеність, що виникає щодня. А лідер, як людина чутлива до невизначеності.
Щоб зрозуміти як працює уява, розглянемо наступний приклад: «Божественна комедія» Данте починається з розповіді про людину 35 років. У суспільстві він досяг успіху, є одним із шести правителів Флоренції (найбагатшого міста на землі), а також найвідомішим поетом. Чоловік пише:
Земную жизнь пройдя до половины,
Я очутился в сумрачном лесу,
Утратив правый путь во тьме долины.
Каков он был, о, как произнесу,
Тот дикий лес, дремучий и грозящий,
Чей давний ужас в памяти несу!
Так горек он, что смерть едва ль не слаще.
Но, благо в нем обретши навсегда,
Скажу про все, что видел в этой чаще.
Не помню сам, как я вошел туда,
Настолько сон меня опутал ложью,
Когда я сбился с верного следа.
Но к холмному приблизившись подножью,
Которым замыкался этот дол,
Мне сжавший сердце ужасом и дрожью,
Я увидал, едва глаза возвел,
Что свет планеты, всюду путеводной,
Уже на плечи горные сошел.
Тогда вздохнула более свободной
И долгий страх превозмогла душа,
Измученная ночью безысходной.
И словно тот, кто, тяжело дыша,
На берег выйдя из пучины пенной,
Глядит назад, где волны бьют, страша,
Так и мой дух, бегущий и смятенный,
Вспять обернулся, озирая путь,
Всех уводящий к смерти предреченной.
Мораль: чоловік живе життя, воно неймовірне, але не його… У розповіді, Данте зображує стан людини, що втратила розуміння, як правильно прожити життя.
ПОШУК ВЛАСНОГО ШЛЯХУ
Притча:
Троє людей возили у візках каміння.
В одного з них запитали:
– Що ти тут робиш?
Зупинившись і витерши піт, він стомлено відповів:
— Я тягаю каміння.
Те саме питання поставили другому. Він відповів:
– Я заробляю гроші. У мене велика сім’я, і я маю її годувати.
Третя людина, почувши таке саме запитання, відповіла:
— Я будую храм!
Притча пояснює різницю між людиною нещасною та людиною, яка має шанс бути щасливою. Але нещасна людина зробила вибір бути такою, а інша вирішила бути щасливою. Всі прагнуть кращого, але ЯКИЙ ХРАМ БУДУЄШ САМЕ ТИ? Таке питання здатне привести до стану розгубленості, невизначеності і того, хто розуміє, що будує храм.
Тобто існує величезний задум, який тебе влаштовує, як історія життя, але виявляється, що подібні питання призводять до відповіді, що все не погано, але це вже не твоє життя… Щоб такого повороту уникнути, треба змінити формат життя і розмістити життя на векторі руху. Якщо ти хочеш бути щасливим, потрібно змінити масштаб розуміння того, що відбувається. Це і є продуктом уяви.
ДЕКІЛЬКА ПРИКЛАДІВ ПРО УЯВУ
- У ХХ столітті з’явився румунський дослідник уяви – Куліану. Він написав книгу про роботу уяви «Ерос та магія в епоху Відродження». Куліану стверджує, що європейська культура культивувала уяву. Але згодом уява в епоху реформації здалася небезпечною і європейська культура перестала займатися культивуванням уяви.
- Куліану говорив, що на Галапагоських островах клімат впливає на тип тварин та комах. Є вид мухи, яка на різних островах виглядає по-різному через кліматичні умови. На одному з вітряних островів мешкає муха, яка не має крил. Це земляна муха, яка лише бігає по поверхні. Куліану порівнює сучасну людину з безкрилою мухою, яка 400 років не культивувала уяву. Але крила необхідні, т.я. це здатність уявляти майбутнє.
- Зіткнувшись із середньовічними конструкціями, ми розуміємо, що у них не було технологій, зате була розвинена уява. На сьогодні уява відновлюється у агресивних середовищах. Поміщаючи людину в агресивне середовище, вона або гине, або починає розвивати уяву. За важких обставин, змінений стан свідомості активізує уяву, що створює необхідний для нас наратив.
- Зіткнувшись з роботою з майбутнім, людині потрібен «воображаріум». Важливо, що точка творчого потоку є стратегією. Коли людина відмовляється працювати з трендами, вона звертає увагу до чогось рідкісного, до того, де зерна майбутнього проекту проростають, тим самим це служить закваскою для кристалізації уяви.
