Ідея справедливості
Денис Коляда, експерт з взаємодії держави з релігійними організаціями. Випускник Українського католицького університету, але протестант за віросповіданням, певний час був консультантом з релігійних питань в уряді. Українець, який почав активно контактувати з Папою Франциском щодо російсько-української війни.
Справедливість— це суб’єктивне поняття, яке показує, наскільки світ насправді несправедливий. У Давній Греції Феміда була богинею справедливості, яку зображували з пов’язкою на очах, що символізувало неупередженість суду. Так давні греки трактували собі об’єктивність суддів — через їхню сліпоту.
Але справедливість — це дуже суб’єктивне поняття, яке неможливо відділити від культурно-історичного контексту, а головне — воно формується під впливом власного досвіду. А, як відомо, не має нічого більш суб’єктивного, ніж досвід.
У чому полягає ідея справедливості, як вона трансформується залежно від ситуації та сприймається у різних релігіях, пояснює Денис Коляда, експерт із взаємодії держави з релігійними організаціями та українець, який почав активно контактувати з Папою Франциском щодо російсько-української війни.
Справедливість і милосердя: два стовпи Старого Заповіту
Досягти повної об’єктивності та справедливості складно в несправедливому світі через його складність і неоднозначність. Справедливість є однією з основних цінностей суспільства, на якій будується державна система та соціальні взаємини.
Держава існує для забезпечення прав, безпеки та комфорту громадян. Ще з часів античності слово республіка дослівно означає справа народу. Іншими словами в основі державотворення лежить механізм суспільного договору.
Одним із фундаментів такого механізму є саме поняття справедливості, яке формуючись під впливом традиції та історії стає ключовим запитом суспільства що до ролі держави: «Бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» До Римлян 13:4 Апостол Павло.
Якщо держава не виконує всі ці функції, виникає питання: для чого прагнути до співпраці з нею або віддавати їй свій борг?
Повернімось до Старого Заповіту. Релігієзнавиця Карен Армстронг у своїй книзі «Історія Бога» розповідає про Кодекс Хаммурапі — один з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів, створений у Вавилоні близько 1750 року до н. е.
За популярним повір’ям, у давніх шумерів існувала традиція, згідно з якою суддя повинен був сидіти на стільці, виготовленому зі шкіри корумпованого судді, який займав цю посаду перед ним. Це було жорстоке покарання, яке мало показати, що такі правила неприйнятні для життя суспільства.
Роль жерців і зокрема царів була власне провідною у формуванні справедливості. Суддя лише виконував умовну букву закону. Натомість тим, хто формував поняття й закон був саме жрець і цар. Шумери вбачали питання справедливості як акт віри. В їхньому уявленні дотримання справедливості, це в першу чергу дотримання божественних настанов. Саме це дотримання давало змогу світові встояти, відображаючи божественний порядок, який мав царювати над хаосом.
Важливо також згадати такого персонажа, як Авраам, який став батьком трьох релігій. Він повірив у поклик Всевишнього, коли той наказав йому вийти зі свого міста УР. Це рішення Авраама символізує протистояння між комфортом і ризиком. У той час, коли для більшості мешканців Месопотамії міста були осередками богів, Авраам обрав шлях у пустелю, підкоряючись поклику Всевишнього, не знаючи, що чекає його далі.
Мусимо розуміти, що вийти з міста тоді було як кинути виклик системі. Ти виходиш з божественного упорядкування у світ хаосу. Місто перестає бути оселею богів. Від нині Бог Авраама стає мандрівником. Він не просто створює місця як острівки стабільності, він назавжди планує перемогти світовий хаос.
Содом і Гоморра в Біблії згадуються як міста, які зазнали Божого гніву через свою несправедливість. Їхні мешканці не мали м’якого серця, не відчували справедливості й зневажали тих, хто приходив до них по допомогу.
У Святому Письмі сказано, що коли Бог йде від Авраама, він каже: «Чи скрию я свої плани від Авраама, свого першого послідовника?» Він продовжує, що крик про гріхи Содома і Гоморри дійшов до нього, що це несправедливі міста, де нехтують бідними й зневажають прохачів. Тому Бог вирішив їх знищити. Авраам тоді вперше звернувся до Бога як до судді, намагаючись врятувати мешканців міст, показуючи свою турботу про справедливість і милосердя.
Ці історії показують, як важко досягти повної об’єктивності та справедливості у світі, де нерідко панує несправедливість і корупція. Вони також підкреслюють важливість особистої віри, моральних принципів і прагнення до справедливості в умовах, коли суспільні інститути не завжди виконують свої функції.
Праведник – це не той, хто слухає сліпо Бога, а той, хто сперечається з ним.
Авраам каже Богові, що несправедливо знищувати праведників разом із неправедними, і Бог погоджується. Це перший випадок, коли Бог названий суддею, що порушує питання про те, хто відповідає за справедливість у світі.
Важливо розуміти, що є якийсь суб’єкт чи об’єкт, який визначає, що є добро, а що — ні. Це питання морального закону. Тому що в якийсь момент суспільство і людина зрозуміли, що є Десять заповідей Божих.
Єврейське слово «молитва» означає «судити себе», тобто молитва є часом самоперевірки. Щоб бути справедливими до інших, потрібно також бути справедливими до себе, що важко через суб’єктивний погляд. Справжня справедливість вимагає однакових стандартів для всіх, включаючи себе, своїх близьких і ворогів.
Дуже важливо в концепції справедливості, що перший фільтр пропускання справедливості через внутрішнього себе стосовно інших, пройшов також через тебе.
Тому коли ми включаємо самого себе, дуже важко забезпечити справжню справедливість. Адже до себе та ближніх ви будете використовувати милосердя і суб’єктивний погляд, а стосовно своїх ворогів ви будете бити по повній жорстокості. Це є несправедливо, суб’єктивно, і це ніяка не справедливість.
Головний принцип справедливості
Концепція справедливості базується на принципі: «Не чини іншому того, що не хочеш, щоб чинили тобі» або «Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе».
Перед тим, як ухвалювати рішення щодо справедливості, необхідно пам’ятати про цей принцип, який є фундаментальним для всіх релігій. Це правило допомагає нам уникати багатьох неправильних дій, зокрема й у питаннях справедливості.
Християнство виникло з юдаїзму, але Ісус Христос не називав себе християнином, а був юдейським рабином. Він зрозумів, що проблема не в законах, а в їх невиконанні, і корінь цього в людській природі. Закон підкреслює справедливість Бога, але ця справедливість проявляється через любов до ближнього.
Бог Отець не судить нікого, весь суд переданий Синові. Це стосується кожного з нас, адже ми самі вирішуємо, як судити. За свої судження і дії ми також будемо відповідати, розмірковуючи, чи були справедливими. Справедливість важлива, оскільки змушує виходити за межі свого «я». (Луки 10:25-37)
Притча з Євангелія від Матвія 20:1-16 здається несправедливою, але вона показує, що справедливість полягає в дотриманні угоди. В такому контексті справедливість не означає рівність, а надання кожному того, що йому належить. У притчі господар діє справедливо, дотримуючись домовленості з працівниками. Справедливість і її розуміння мають лежати в основі суспільства, особливо після війни, бо вона неможлива без милосердя.
Справедливість під час війни
Християнство не войовнича релігія, але іноді справедливість можлива лише за допомогою зброї, якщо є розумний шанс на успіх.
Війна є допустимою лише тоді, коли легітимна влада не має інших засобів відновлення справедливості, крім зброї, яка є останнім засобом.
Справедливість працює об’єктивно, коли її суб’єктивно сприймаєш, але не щодо ворога, а щодо самого себе. Питання Понтія Пілата про правду стосується співвідношення правди й справедливості. Церква довго не могла зрозуміти, як справедливість поєднується з тим, що єдиний невинний помер за гріхи всіх. Це виклик для розуміння Божої справедливості.
Христос мусив страждати з погляду християнської логіки, щоб відновити порушений первородним гріхом божественний задум. Гефсиманія і слова «Нехай буде воля не моя, а твоя, Отче» є актом справедливості в Новому Заповіті.
Послух Христа відновлює баланс, порушений Адамом. Григорій Богослов, святий, візантійський богослов і ритор, наголошує, що справедливість можлива лише за наявності духовного і морального життя. Для справедливості потрібен суб’єктивний суддя, мораль як саморефлексія, і лише тоді можливе справедливе судження.
Справедливість у суспільстві
Американський філософ, політичний економіст і публіцист, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма порівнює питання справедливості й питання гідності. Тому що гідною може почуватися лише людина, яка відчуває, що в її суспільстві реалізується справедливість.
Фукуяма говорить про те, що сьогоднішня криза суспільства і прихід до влади популістів, пов’язаний з глибоким запитом суспільства на акт справедливості.
Що може забезпечити гідність? Вона є ключовим для розуміння «Хто я такий». Без розуміння гідності не можна забезпечити абсолютну справедливість.
Конрад Аденауер, перший канцлер Федеративної Республіки Німеччини (1949-1963), розробив «Формулу Аденауера» для відновлення Німеччини та її інтеграції в європейську і міжнародну спільноту.
Цей підхід сприяв стабільності, миру та співпраці в Європі. Він мав складне завдання працювати з суспільством, яке було винне у двох світових війнах. Гітлер використовував відчуття провини й приниження після Першої світової війни, щоб утримати владу.
Аденауер допоміг Німеччині вийти з цієї травми через переоцінку та перевиховання, враховуючи, що багато німців вважали свої дії справедливими, бо виконували накази.
Це складне питання, подібне до того, яке постане перед росією після війни чи падіння режиму, що вимагає переоцінки та перевиховання для досягнення справедливості.
Справедливість в ісламі, юдаїзм та християнстві
В ісламі справедливість є ключовою цінністю, охоплюючи соціальну, економічну і правову сфери.
Коран 4:135 закликає вірянин бути стійкими в справедливості, навіть якщо це йде проти них самих чи їхніх близьких:
«О ви, які увірили, будьте стійкими в справедливості перед Аллахом, навіть якщо це проти вас самих, ваших батьків або родичів».
Закон Шаріату регулює права людини, економічну справедливість та соціальну допомогу. Фундаменталізм і радикалізм ведуть до фанатизму і спотворюють ці принципи.
Один з п’яти стовпів ісламу — обов’язковий податок на користь бідних, що забезпечує економічну справедливість. Іслам виник в Аравії для примирення різних племен, пропонуючи діла милосердя під час Рамадану як спосіб відкупитись від гріхів.Віра в Бога в юдаїзмі та християнстві відрізняється від релігій, де боги опікуються окремими ремеслами. Єврейський Бог представляється як захисник вдів і сиріт, що є революційною ідеєю соціальної справедливості. Пророк Єремія каже, що обряди нічого не значать без справедливості в суспільстві.
За його словами, якщо сирота недоглянута, вдова ображена, судді судять несправедливо, то в такому суспільстві немає справедливості. А якщо її немає, то Бог, який має бути об’єктивним, стає суб’єктом.
Справедливість є суб’єктивною, її можна досягти через серце, ставлячи себе на місце інших, кого хочеш судити. Формула проста: «Не чини іншому того, що не хочеш, щоб чинили тобі».
Без Бога і Творця, який є моральним законом, настає хаос. Люди повинні прагнути до Божої справедливості, бо вони не є досконалими й ніколи не будуть.
Справедливість повинна бути милосердною, а суспільство повинно мати критичну масу людей, що вірять у цю справедливість, щоб трансформуватися. Якщо 10% суспільства вірять у справедливість, воно може змінюватися.
Історичне кумівство як джерело корупції
Феномен корупції в Україні поширений через історичний феномен кумівства. Наші території завжди перебували під владою різних імперій, але місцеве населення продовжувало жити своїм життям, незалежно від змін влади. Корінне населення діяло самостійно, чи при Польській владі, чи при Російській імперії.
Цей принцип вкорінився настільки глибоко, що сформувалися сильні горизонтальні зв’язки. Даркомовський описує це в негативному ключі: люди хрестили дітей, щоб мати кумів, через що порушувалася основна мета обряду. Христини ж були створені, щоб дитина ставала членом церковної спільноти. Але ми говоримо про горизонтальні зв’язки як про софійську мудрість, що існує серед нас і діє поза рамками офіційної влади.
Авраамічні релігії (юдаїзм, християнство, іслам) внесли ідею рівності всіх людей перед Богом, що породжує гідність і концепцію прав людини. І це вже перше вибудовування горизонтального зв’язку, який відрізняє ці релігії від інших, де, наприклад, існує кастова система.
Як Україні відбудувати справедливість після війни?
Україна стоїть перед викликом: що будувати після війни? Нове суспільство має базуватися на цінностях справедливості та рівності. Відповідальність перед Богом і нащадками повинна бути в основі нової системи. Питання в тому, яку саме суспільну структуру ми хочемо створити, зважаючи на історичні та моральні аспекти, щоб уникнути повторення помилок минулого і побудувати справедливе суспільство.
Концепція прав людини, прийнята ООН, заснована на деклараціях про часткову незалежність. А якщо запитати про зміст Конституції України, то на першій сторінці знайдемо таке:
«Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію…».
Основний закон України визнає відповідальність перед Богом, що демонструє цей зв’язок.
Після війни в Україні виникне унікальний виклик і певний період хаосу, порожнечі, яку потрібно буде якось заповнювати. Ми стикаємося з питанням: що ми хочемо побудувати? На основі яких принципів повинно бути побудоване суспільство? Тому що стара система дала збій.
«Русский мир» не спрацював. А чого хочемо ми? Це питання повинно пройти через наші серця.
Якщо ми не знайдемо правильний підхід — отримаємо путінський режим. Адже коли Бог перестає бути Господом, він стає дияволом. Відсутність правил веде до хаосу. Але і сам закон заради закону веде до знищення людяності, а лише вона має право на існування. Концепція закон суворий, але закон стоїть над людиною. Натомість Христос сказав «не людина для суботи, а субота для людини».
Головне питання нашого розуміння справедливості стоїть на перехресті саме цих двох світів — демократичного закону і людського права. Закон має бути не метою, а лише інструментом, мета ж — це справедливе і безпечне життя громадян. Тому важливо, щоб зберігалася певна ієрархія, в якій людське життя і надалі залишатиметься цінністю.
Денис Коляда, експерт з взаємодії держави з релігійними організаціями. Випускник Українського католицького університету, але протестант за віросповіданням, певний час був консультантом з релігійних питань в уряді. Українець, який почав активно контактувати з Папою Франциском щодо російсько-української війни.
Справедливість— це суб’єктивне поняття, яке показує, наскільки світ насправді несправедливий. У Давній Греції Феміда була богинею справедливості, яку зображували з пов’язкою на очах, що символізувало неупередженість суду. Так давні греки трактували собі об’єктивність суддів — через їхню сліпоту.
Але справедливість — це дуже суб’єктивне поняття, яке неможливо відділити від культурно-історичного контексту, а головне — воно формується під впливом власного досвіду. А, як відомо, не має нічого більш суб’єктивного, ніж досвід.
У чому полягає ідея справедливості, як вона трансформується залежно від ситуації та сприймається у різних релігіях, пояснює Денис Коляда, експерт із взаємодії держави з релігійними організаціями та українець, який почав активно контактувати з Папою Франциском щодо російсько-української війни.
Справедливість і милосердя: два стовпи Старого Заповіту
Досягти повної об’єктивності та справедливості складно в несправедливому світі через його складність і неоднозначність. Справедливість є однією з основних цінностей суспільства, на якій будується державна система та соціальні взаємини.
Держава існує для забезпечення прав, безпеки та комфорту громадян. Ще з часів античності слово республіка дослівно означає справа народу. Іншими словами в основі державотворення лежить механізм суспільного договору.
Одним із фундаментів такого механізму є саме поняття справедливості, яке формуючись під впливом традиції та історії стає ключовим запитом суспільства що до ролі держави: «Бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» До Римлян 13:4 Апостол Павло.
Якщо держава не виконує всі ці функції, виникає питання: для чого прагнути до співпраці з нею або віддавати їй свій борг?
Повернімось до Старого Заповіту. Релігієзнавиця Карен Армстронг у своїй книзі «Історія Бога» розповідає про Кодекс Хаммурапі — один з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів, створений у Вавилоні близько 1750 року до н. е.
За популярним повір’ям, у давніх шумерів існувала традиція, згідно з якою суддя повинен був сидіти на стільці, виготовленому зі шкіри корумпованого судді, який займав цю посаду перед ним. Це було жорстоке покарання, яке мало показати, що такі правила неприйнятні для життя суспільства.
Роль жерців і зокрема царів була власне провідною у формуванні справедливості. Суддя лише виконував умовну букву закону. Натомість тим, хто формував поняття й закон був саме жрець і цар. Шумери вбачали питання справедливості як акт віри. В їхньому уявленні дотримання справедливості, це в першу чергу дотримання божественних настанов. Саме це дотримання давало змогу світові встояти, відображаючи божественний порядок, який мав царювати над хаосом.
Важливо також згадати такого персонажа, як Авраам, який став батьком трьох релігій. Він повірив у поклик Всевишнього, коли той наказав йому вийти зі свого міста УР. Це рішення Авраама символізує протистояння між комфортом і ризиком. У той час, коли для більшості мешканців Месопотамії міста були осередками богів, Авраам обрав шлях у пустелю, підкоряючись поклику Всевишнього, не знаючи, що чекає його далі.
Мусимо розуміти, що вийти з міста тоді було як кинути виклик системі. Ти виходиш з божественного упорядкування у світ хаосу. Місто перестає бути оселею богів. Від нині Бог Авраама стає мандрівником. Він не просто створює місця як острівки стабільності, він назавжди планує перемогти світовий хаос.
Содом і Гоморра в Біблії згадуються як міста, які зазнали Божого гніву через свою несправедливість. Їхні мешканці не мали м’якого серця, не відчували справедливості й зневажали тих, хто приходив до них по допомогу.
У Святому Письмі сказано, що коли Бог йде від Авраама, він каже: «Чи скрию я свої плани від Авраама, свого першого послідовника?» Він продовжує, що крик про гріхи Содома і Гоморри дійшов до нього, що це несправедливі міста, де нехтують бідними й зневажають прохачів. Тому Бог вирішив їх знищити. Авраам тоді вперше звернувся до Бога як до судді, намагаючись врятувати мешканців міст, показуючи свою турботу про справедливість і милосердя.
Ці історії показують, як важко досягти повної об’єктивності та справедливості у світі, де нерідко панує несправедливість і корупція. Вони також підкреслюють важливість особистої віри, моральних принципів і прагнення до справедливості в умовах, коли суспільні інститути не завжди виконують свої функції.
Праведник – це не той, хто слухає сліпо Бога, а той, хто сперечається з ним.
Авраам каже Богові, що несправедливо знищувати праведників разом із неправедними, і Бог погоджується. Це перший випадок, коли Бог названий суддею, що порушує питання про те, хто відповідає за справедливість у світі.
Важливо розуміти, що є якийсь суб’єкт чи об’єкт, який визначає, що є добро, а що — ні. Це питання морального закону. Тому що в якийсь момент суспільство і людина зрозуміли, що є Десять заповідей Божих.
Єврейське слово «молитва» означає «судити себе», тобто молитва є часом самоперевірки. Щоб бути справедливими до інших, потрібно також бути справедливими до себе, що важко через суб’єктивний погляд. Справжня справедливість вимагає однакових стандартів для всіх, включаючи себе, своїх близьких і ворогів.
Дуже важливо в концепції справедливості, що перший фільтр пропускання справедливості через внутрішнього себе стосовно інших, пройшов також через тебе.
Тому коли ми включаємо самого себе, дуже важко забезпечити справжню справедливість. Адже до себе та ближніх ви будете використовувати милосердя і суб’єктивний погляд, а стосовно своїх ворогів ви будете бити по повній жорстокості. Це є несправедливо, суб’єктивно, і це ніяка не справедливість.
Головний принцип справедливості
Концепція справедливості базується на принципі: «Не чини іншому того, що не хочеш, щоб чинили тобі» або «Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе».
Перед тим, як ухвалювати рішення щодо справедливості, необхідно пам’ятати про цей принцип, який є фундаментальним для всіх релігій. Це правило допомагає нам уникати багатьох неправильних дій, зокрема й у питаннях справедливості.
Християнство виникло з юдаїзму, але Ісус Христос не називав себе християнином, а був юдейським рабином. Він зрозумів, що проблема не в законах, а в їх невиконанні, і корінь цього в людській природі. Закон підкреслює справедливість Бога, але ця справедливість проявляється через любов до ближнього.
Бог Отець не судить нікого, весь суд переданий Синові. Це стосується кожного з нас, адже ми самі вирішуємо, як судити. За свої судження і дії ми також будемо відповідати, розмірковуючи, чи були справедливими. Справедливість важлива, оскільки змушує виходити за межі свого «я». (Луки 10:25-37)
Притча з Євангелія від Матвія 20:1-16 здається несправедливою, але вона показує, що справедливість полягає в дотриманні угоди. В такому контексті справедливість не означає рівність, а надання кожному того, що йому належить. У притчі господар діє справедливо, дотримуючись домовленості з працівниками. Справедливість і її розуміння мають лежати в основі суспільства, особливо після війни, бо вона неможлива без милосердя.
Справедливість під час війни
Християнство не войовнича релігія, але іноді справедливість можлива лише за допомогою зброї, якщо є розумний шанс на успіх.
Війна є допустимою лише тоді, коли легітимна влада не має інших засобів відновлення справедливості, крім зброї, яка є останнім засобом.
Справедливість працює об’єктивно, коли її суб’єктивно сприймаєш, але не щодо ворога, а щодо самого себе. Питання Понтія Пілата про правду стосується співвідношення правди й справедливості. Церква довго не могла зрозуміти, як справедливість поєднується з тим, що єдиний невинний помер за гріхи всіх. Це виклик для розуміння Божої справедливості.
Христос мусив страждати з погляду християнської логіки, щоб відновити порушений первородним гріхом божественний задум. Гефсиманія і слова «Нехай буде воля не моя, а твоя, Отче» є актом справедливості в Новому Заповіті.
Послух Христа відновлює баланс, порушений Адамом. Григорій Богослов, святий, візантійський богослов і ритор, наголошує, що справедливість можлива лише за наявності духовного і морального життя. Для справедливості потрібен суб’єктивний суддя, мораль як саморефлексія, і лише тоді можливе справедливе судження.
Справедливість у суспільстві
Американський філософ, політичний економіст і публіцист, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма порівнює питання справедливості й питання гідності. Тому що гідною може почуватися лише людина, яка відчуває, що в її суспільстві реалізується справедливість.
Фукуяма говорить про те, що сьогоднішня криза суспільства і прихід до влади популістів, пов’язаний з глибоким запитом суспільства на акт справедливості.
Що може забезпечити гідність? Вона є ключовим для розуміння «Хто я такий». Без розуміння гідності не можна забезпечити абсолютну справедливість.
Конрад Аденауер, перший канцлер Федеративної Республіки Німеччини (1949-1963), розробив «Формулу Аденауера» для відновлення Німеччини та її інтеграції в європейську і міжнародну спільноту.
Цей підхід сприяв стабільності, миру та співпраці в Європі. Він мав складне завдання працювати з суспільством, яке було винне у двох світових війнах. Гітлер використовував відчуття провини й приниження після Першої світової війни, щоб утримати владу.
Аденауер допоміг Німеччині вийти з цієї травми через переоцінку та перевиховання, враховуючи, що багато німців вважали свої дії справедливими, бо виконували накази.
Це складне питання, подібне до того, яке постане перед росією після війни чи падіння режиму, що вимагає переоцінки та перевиховання для досягнення справедливості.
Справедливість в ісламі, юдаїзм та християнстві
В ісламі справедливість є ключовою цінністю, охоплюючи соціальну, економічну і правову сфери.
Коран 4:135 закликає вірянин бути стійкими в справедливості, навіть якщо це йде проти них самих чи їхніх близьких:
«О ви, які увірили, будьте стійкими в справедливості перед Аллахом, навіть якщо це проти вас самих, ваших батьків або родичів».
Закон Шаріату регулює права людини, економічну справедливість та соціальну допомогу. Фундаменталізм і радикалізм ведуть до фанатизму і спотворюють ці принципи.
Один з п’яти стовпів ісламу — обов’язковий податок на користь бідних, що забезпечує економічну справедливість. Іслам виник в Аравії для примирення різних племен, пропонуючи діла милосердя під час Рамадану як спосіб відкупитись від гріхів.Віра в Бога в юдаїзмі та християнстві відрізняється від релігій, де боги опікуються окремими ремеслами. Єврейський Бог представляється як захисник вдів і сиріт, що є революційною ідеєю соціальної справедливості. Пророк Єремія каже, що обряди нічого не значать без справедливості в суспільстві.
За його словами, якщо сирота недоглянута, вдова ображена, судді судять несправедливо, то в такому суспільстві немає справедливості. А якщо її немає, то Бог, який має бути об’єктивним, стає суб’єктом.
Справедливість є суб’єктивною, її можна досягти через серце, ставлячи себе на місце інших, кого хочеш судити. Формула проста: «Не чини іншому того, що не хочеш, щоб чинили тобі».
Без Бога і Творця, який є моральним законом, настає хаос. Люди повинні прагнути до Божої справедливості, бо вони не є досконалими й ніколи не будуть.
Справедливість повинна бути милосердною, а суспільство повинно мати критичну масу людей, що вірять у цю справедливість, щоб трансформуватися. Якщо 10% суспільства вірять у справедливість, воно може змінюватися.
Історичне кумівство як джерело корупції
Феномен корупції в Україні поширений через історичний феномен кумівства. Наші території завжди перебували під владою різних імперій, але місцеве населення продовжувало жити своїм життям, незалежно від змін влади. Корінне населення діяло самостійно, чи при Польській владі, чи при Російській імперії.
Цей принцип вкорінився настільки глибоко, що сформувалися сильні горизонтальні зв’язки. Даркомовський описує це в негативному ключі: люди хрестили дітей, щоб мати кумів, через що порушувалася основна мета обряду. Христини ж були створені, щоб дитина ставала членом церковної спільноти. Але ми говоримо про горизонтальні зв’язки як про софійську мудрість, що існує серед нас і діє поза рамками офіційної влади.
Авраамічні релігії (юдаїзм, християнство, іслам) внесли ідею рівності всіх людей перед Богом, що породжує гідність і концепцію прав людини. І це вже перше вибудовування горизонтального зв’язку, який відрізняє ці релігії від інших, де, наприклад, існує кастова система.
Як Україні відбудувати справедливість після війни?
Україна стоїть перед викликом: що будувати після війни? Нове суспільство має базуватися на цінностях справедливості та рівності. Відповідальність перед Богом і нащадками повинна бути в основі нової системи. Питання в тому, яку саме суспільну структуру ми хочемо створити, зважаючи на історичні та моральні аспекти, щоб уникнути повторення помилок минулого і побудувати справедливе суспільство.
Концепція прав людини, прийнята ООН, заснована на деклараціях про часткову незалежність. А якщо запитати про зміст Конституції України, то на першій сторінці знайдемо таке:
«Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію…».
Основний закон України визнає відповідальність перед Богом, що демонструє цей зв’язок.
Після війни в Україні виникне унікальний виклик і певний період хаосу, порожнечі, яку потрібно буде якось заповнювати. Ми стикаємося з питанням: що ми хочемо побудувати? На основі яких принципів повинно бути побудоване суспільство? Тому що стара система дала збій.
«Русский мир» не спрацював. А чого хочемо ми? Це питання повинно пройти через наші серця.
Якщо ми не знайдемо правильний підхід — отримаємо путінський режим. Адже коли Бог перестає бути Господом, він стає дияволом. Відсутність правил веде до хаосу. Але і сам закон заради закону веде до знищення людяності, а лише вона має право на існування. Концепція закон суворий, але закон стоїть над людиною. Натомість Христос сказав «не людина для суботи, а субота для людини».
Головне питання нашого розуміння справедливості стоїть на перехресті саме цих двох світів — демократичного закону і людського права. Закон має бути не метою, а лише інструментом, мета ж — це справедливе і безпечне життя громадян. Тому важливо, щоб зберігалася певна ієрархія, в якій людське життя і надалі залишатиметься цінністю.
