Кінетична війна як апогей зіткнення сторін. Еволюція технологій
Матеріал підготовлений на основі виступу голови ГО «Аеророзвідка», підполковника ЗСУ Ярослава Гончара на «Alumni Fusion – 2025», зустрічі випускників програми стратегічного лідерства «Sophos.Joint.Cyber»
Кінетична війна — це найжорсткіша форма протистояння, коли фізична сила, озброєння та технології зіштовхуються у реальному часі та просторі. Проте сучасні конфлікти давно вийшли за межі простого обміну вогнем: це складне переплетення технологічних змін та доктринальних зрушень.
Від платформенної до мережецентричної концепції
Українська армія у 2014 році успадкувала радянську платформенну концепцію війни — вертикально інтегровані структури, де сигнали управління проходять складним шляхом від командувача через усі рівні до виконавця. Командир батальйону сухопутних військ практично не мав шансів координувати дії з авіацією — питання вирішувалися лише на рівні командувачів.
Критичні проблеми системи: несвоєчасне прийняття рішень через складну систему погоджень, відсутність комунікації між підрозділами, брак ініціативи та перевіреної інформації про поточну ситуацію. До 2020 року в Академії оборони все ще викладали за канонами Другої світової війни.
Ще після В’єтнаму американці зіткнулися з цими проблемами й в 1989 році вийшли з новою концепцією — мережецентричною війною. Найуспішніший приклад: операція проти Саддама — 21 день проти армії у 1,4 мільйона. Генерал Меттіс скоротив рівні управління, залишив штаб усього угруповання з 32 осіб і дав єдину настанову: рухатися вперед, не зупинятися.
Сутність мережецентричної війни — сприйняття підрозділів як інтелектуальних одиниць, яким делегується розуміння ситуації та прийняття рішень. Вони самі домовляються про спосіб виконання завдань, зберігаючи спільну мету. Це забезпечує спільний інформаційний простір, ініціативу, чіткий поділ на сенсори, органи управління та засоби ураження, прискорення темпу операцій та зменшення глибини ієрархії.
Для роботи мережецентричної доктрини потрібні дві критичні умови. Перше — зв’язок. Якщо інтелектуальні одиниці не мають зв’язку, не буде взаємодії та спільного розуміння ситуації. Друге — підготовлені люди. Якщо армію готували за старими канонами, складно стати іншими одномоментно.
Від кришки до «Дельти»
У жовтні 2014 року в Авдіївці використовувався дрон — кришка від унітаза з двома гвинтівками на саморізах. Це було все, що тоді мали. Справжній прорив стався з системою «Дельта» — хмарним рішенням, яке дало можливість перейти на мережецентричну концепцію через підхід Bring Your Own Device.
Після широкомасштабного вторгнення армія збільшилася вчетверо — з 250 тисяч до мільйона. Україна зробила крок у невідоме: зараз усі пункти управління мають можливість у персональних пристроях володіти об’єктивною інформацією про навколишнє середовище та повітряні атаки. Система охоплює 200 тисяч користувачів.
«Дельта» — інтеграційна платформа для комплексної ситуаційної обізнаності. Вона забезпечує відстеження ворожих сил у реальному часі у всіх доменах, планування мультидоменних операцій. Екосистема включає DELTA.Monitor (COP система), DELTA.Tube (відеострімінг), Element (захищений месенджер), DELTA.Intelligence (AI-платформа для ідентифікації загроз), Mission Control (синхронізація БпЛА).
Система побудована на хмарних рішеннях, AI, Open API, Zero Trust Security. Сумісність перевірена на навчаннях CWIX з системами НАТО. У червні 2019 року підрозділ сил спеціальних операцій, використовуючи «Дельту», отримав сертифікацію НАТО та доєднався до NATO Rapid Reaction Force.
Війна еволюціонувала через кілька технологічних етапів. Зараз ми входимо в нову епоху, яка визначатиметься мережевими можливостями та автоматизацією. Питання залишається відкритим: як назвуть цю революцію? Але очевидно: той, хто швидше адаптується, отримує вирішальну перевагу.
Матеріал підготовлений на основі виступу голови ГО «Аеророзвідка», підполковника ЗСУ Ярослава Гончара на «Alumni Fusion – 2025», зустрічі випускників програми стратегічного лідерства «Sophos.Joint.Cyber»
Кінетична війна — це найжорсткіша форма протистояння, коли фізична сила, озброєння та технології зіштовхуються у реальному часі та просторі. Проте сучасні конфлікти давно вийшли за межі простого обміну вогнем: це складне переплетення технологічних змін та доктринальних зрушень.
Від платформенної до мережецентричної концепції
Українська армія у 2014 році успадкувала радянську платформенну концепцію війни — вертикально інтегровані структури, де сигнали управління проходять складним шляхом від командувача через усі рівні до виконавця. Командир батальйону сухопутних військ практично не мав шансів координувати дії з авіацією — питання вирішувалися лише на рівні командувачів.
Критичні проблеми системи: несвоєчасне прийняття рішень через складну систему погоджень, відсутність комунікації між підрозділами, брак ініціативи та перевіреної інформації про поточну ситуацію. До 2020 року в Академії оборони все ще викладали за канонами Другої світової війни.
Ще після В’єтнаму американці зіткнулися з цими проблемами й в 1989 році вийшли з новою концепцією — мережецентричною війною. Найуспішніший приклад: операція проти Саддама — 21 день проти армії у 1,4 мільйона. Генерал Меттіс скоротив рівні управління, залишив штаб усього угруповання з 32 осіб і дав єдину настанову: рухатися вперед, не зупинятися.
Сутність мережецентричної війни — сприйняття підрозділів як інтелектуальних одиниць, яким делегується розуміння ситуації та прийняття рішень. Вони самі домовляються про спосіб виконання завдань, зберігаючи спільну мету. Це забезпечує спільний інформаційний простір, ініціативу, чіткий поділ на сенсори, органи управління та засоби ураження, прискорення темпу операцій та зменшення глибини ієрархії.
Для роботи мережецентричної доктрини потрібні дві критичні умови. Перше — зв’язок. Якщо інтелектуальні одиниці не мають зв’язку, не буде взаємодії та спільного розуміння ситуації. Друге — підготовлені люди. Якщо армію готували за старими канонами, складно стати іншими одномоментно.
Від кришки до «Дельти»
У жовтні 2014 року в Авдіївці використовувався дрон — кришка від унітаза з двома гвинтівками на саморізах. Це було все, що тоді мали. Справжній прорив стався з системою «Дельта» — хмарним рішенням, яке дало можливість перейти на мережецентричну концепцію через підхід Bring Your Own Device.
Після широкомасштабного вторгнення армія збільшилася вчетверо — з 250 тисяч до мільйона. Україна зробила крок у невідоме: зараз усі пункти управління мають можливість у персональних пристроях володіти об’єктивною інформацією про навколишнє середовище та повітряні атаки. Система охоплює 200 тисяч користувачів.
«Дельта» — інтеграційна платформа для комплексної ситуаційної обізнаності. Вона забезпечує відстеження ворожих сил у реальному часі у всіх доменах, планування мультидоменних операцій. Екосистема включає DELTA.Monitor (COP система), DELTA.Tube (відеострімінг), Element (захищений месенджер), DELTA.Intelligence (AI-платформа для ідентифікації загроз), Mission Control (синхронізація БпЛА).
Система побудована на хмарних рішеннях, AI, Open API, Zero Trust Security. Сумісність перевірена на навчаннях CWIX з системами НАТО. У червні 2019 року підрозділ сил спеціальних операцій, використовуючи «Дельту», отримав сертифікацію НАТО та доєднався до NATO Rapid Reaction Force.
Війна еволюціонувала через кілька технологічних етапів. Зараз ми входимо в нову епоху, яка визначатиметься мережевими можливостями та автоматизацією. Питання залишається відкритим: як назвуть цю революцію? Але очевидно: той, хто швидше адаптується, отримує вирішальну перевагу.
