На основні статті A Network Analysis of Leadership Theory, Meuser J., 2016.
У рефлексивній оцінці перших 100 років дослідження лідерства, Брюс Аволіо (2007) визначив ключові елементи, які формують лідерство та посилюють інтегровану рамку (framework) більш комплексного вивчення теорії лідерства. Відзначаючи що теорії лідерства були здебільшого лідеро-орієнтованими і недооцінювали роль послідовників та контексту, Аволіо визначив 5 основних аспектів лідерства, які має враховувати будь-який підхід\теорія до вивчення лідерства:
Саме цим підходом послуговувався автор статті A Network Analysis of Leadership Theory. Theinfancyofintegration у визначенні основних напрямків дослідження теорій лідерства.
У цій статті було проаналізовано публікації з теорії лідерства у топ-10 наукових журналах протягом 2000-2013 років (усього 864 публікації). Було виокремлено 293 статті, у яких поєднувались три або більше підходів\теорій до визначення лідерства (усього було визначено 49 таких підходів\теорій). Після цього ці 49 підходів\теорій було згруповано у шість основних кластерів:
Харизматичний стиль лідерства використовує вербальну та невербальну комунікацію, щоб зачарувати, вплинути та переконати інших допомогти їм виконати свій мандат або побачити речі так, як вони. Такий тип лідера змушує оточуючих вірити, що вони можуть досягти будь-якої мети чи досягнення, навіть незважаючи на труднощі. Вони роблять це, демонструючи позитивне ставлення, виявляючи емпатію, розповідаючи історії, використовуючи гумор та “читаючи” людей.
Напрямок трансформаційного лідерства (Bass, 1998), хоча й зберігає поняття харизми, виходить за межі традиції харизматичних досліджень, з якої вона розвинулась. Хоча існує кілька концепцій трансформаційного лідерства, в літературі домінує чотирьох-компонентна модель яка складається з ідеалізованого впливу (a), натхненної мотивації (b), інтелектуальної стимуляції (c) та індивідуального підходу (d).
Трансформаційне лідерство протягом десятиліть привертало найбільшу увагу дослідників серед теорій лідерства. Трансформаційні лідери, відповідно до теорії, надзвичайно сильно впливають на послідовників і змінюють те, як ті бачать та інтерпретують світ (Bass, 1985, 1998).
«Темна сторона» трансформаційного лідерства або «псевдо-трансформаційного» лідерства (Bass & Steidlmeier, 1999), явище, яке викликало інтерес до автентичного лідерства (Avolio & Gardner, 2005), — це концепція, яка, очевидно, не була інтегрована в дослідження трансформаційного лідерства комплексно. Присутність етичного лідерства на периферії мережі демонструє інтерес до зворотного «псевдо-трансформаційного» лідерства – автентичного трансформаційного лідерства.
Стратегічне лідерство відображає здатність лідера «передбачати, уявляти, зберігати гнучкість, мислити стратегічно та працювати з іншими над впровадженням змін» (Ireland & Hitt, 2005: 63); це навички, які сприяють здатності організації адаптуватися до швидких змін середовища (Arrfelt, Wisemank, & Hult, 2013).
Отже, стратегічне лідерство зосереджено на «лідерстві організацій», на відміну від «лідерства в організаціях» (Boal & Hooijberg, 2001).
Дослідження стратегічного лідерства хоч і схоже на аналогічні дослідження лідерства на нижчих рівнях організації, втім принципово відрізняється від нього. Зокрема, дослідники виявили, що лідерство на вищому рівні відрізняється п’ятьма основними ознаками. Зокрема, керівники вищого ешелону: 1) визначають організаційну стратегію; 2) залучені до розширення кордонів усталених практик; 3) створюють організаційні структури та політики (а не працювати в них); 4) опосередковано впливають на керівників нижчого рівня через найму тощо; 5) виконують символічну роль, особливо у великих організаціях, де вони є «публічними людьми», роль, якої бракує керівникам нижчого рівня (Hiller & Beauchesne, 2014).
Мережа теорій стратегічного лідерства відображає кластер, який об’єднує обробку інформації та прийняття рішень, пізнання та контекстуальні теорії, але опускає елемент послідовників (followers). Таким чином, дослідження лідерства на стратегічному рівні зосереджені на реагуванні лідерів, адаптації та взаємодії з організаційними одиницями та ширшим контекстом, а не з окремими послідовниками.
Здається, що міжособистісні, а не внутрішньо-особистісні процеси відіграють набагато більшу роль для розуміння стратегічного лідерства. Дослідники найбільше переймаються тим, як: а) стратегічні лідери поводяться, здійснюють вплив, винагороджують і карають; b) розподіляють та\або делегують лідерські активності/обов’язки; в) думають про організаційні проблеми та виклики середовища.
Глобалізація сучасних організацій породила нові проблеми в лідерстві, зокрема тому, що робоча сила стала демографічно різноманітною (включно з етнічним різноманіттям). Насправді, незважаючи на різкий приплив жінок у бізнес, останні оцінки показують, що лише 16,9% організацій зі списку Fortune 500 очолюють жінки-керівники (Catalyst, 2013), причому ще менше жінок з етнічних меншин займають управлінські посади в (3,2% ).
Існуючі інтегровані дослідження лідерства та різноманіття зосереджені переважно на посиленні жіночого лідерства, що відображається у теорях рис, теоріях атрибутивного лідерства, теоріях неявного лідерства, а також усвідомленому лідерстві та наслідуванні. Менш виражені вони у теоріях харизматичного, трансформаційного, стратегічного, адаптивного лідерства.
Лідерство участі (або ще Спільне\Розподілене лідерство) відноситься до форми лідерства, яке розподіляється між кількома особами, а не однією особою. До цієї категорії відносяться теорії, які зосереджуються на вивчені делегування, участі та розширенні можливостей лідерської поведінки, тобто те, як лідери діляться/розподіляють повноваження, вплив і відповідальність.
Теорія рис є найдавнішим із сучасних підходів до лідерства, починаючи з прагнення соціологів виявити спадкові риси, які передбачають лідерство (Галтон і Айзенк, 1869) і теорію Великої Особистості (Карлайл, 1841).
У впливовому огляді Стогділла (1948) зроблено висновок, що підхід на основі рис не спромігся створити послідовний набір рис, які передбачають появу лідерства чи більшої ефективності, що спонукало до подальших досліджень поведінкових підходів (наприклад, Стогділл, 1963).
Втім, зовсім недавно інтерес дослідників до теорій рис лідера знову відновився, зокрема через поглиблення наукового вивчення особистості та мета-аналітичним інструментам дослідження. Дослідники почали більш детальніше вивчати як певні риси лідера впливають на очікування послідовників, а також як лідери з певними рисами забезпечують порядок (встановлюють правила) у соціальних системах.
Незважаючи на те, що між підходами до лідерства, які вивчаються окремо, а також досліджуються разом з іншими теоріями, існує достатній ступінь збігу, це стосується не всіх часто досліджуваних підходів до лідерства. Зокрема, теорії харизматичного (a), трансформаційного (b) та стратегічного (c) лідерства домінували як основні теорії лідерства в цій статті та інших дослідженнях, які об’єднували дві або більше допоміжних теорій.
Інші найбільш вивчені теорії, включаючи обмін між лідерами та послідовниками (leader-member exchange), лідерство в команді, системні підходи до лідерства та теорії появи лідерcтва (leader emergence approaches), не були визначені в поточному дослідженні як основні підходи, хоча вони присутні в багатьох дослідженнях. Цілком можливо, що теорії, які інтенсивно вивчаються як центральні теорії в інтегрованих дослідженнях, є більш сприятливими для дослідження на багатьох рівнях аналізу, що робить їх більш придатними для інтеграції з іншими теоріями.
Наприклад, харизматичне, трансформаційне та стратегічне лідерство є однозначно актуальними, насамперед, на організаційному рівні аналізу, враховуючи, що загальні результати цих підходів знаходяться на організаційному рівні в таких змінних, як організаційна ефективність. Але ці підходи до лідерства також впливають на команди та окремих осіб в організації – тому ці теорії можуть бути інтегрованими з іншими підходами на багатьох рівнях. Тим не менш, даний аналіз також свідчить що інтеграції різних теорій чи підходів до лідерства все ще знаходиться в зародковому стані.
Приголомшливий висновок про те, що в дослідженнях, опублікованих у десяти найкращих журналах, було виявлено 49 різних підходів до лідерства, викликає запитання: «А скільки підходів до лідерства необхідно, щоб охопити всю сферу лідерства?». І логічним висновком є що навряд чи потрібно аж 49 окремих підходів.
Вчені часто скаржаться на відсутність інтегрованих досліджень про лідерство. Іншими словами, дослідники лідерства часто працюють як новоприбулі мешканці, які мінімально знайомі зі своїми сусідами.
