Києво-Печерська лавра: вікова традиція духовного лідерства
Матеріал підготовлений інтелектуальною агенцією TransformWISE на основі стратегічного документа, розробленого ініціативною групою зі стратегічного розвитку Лаври під керівництвом очільника Києво-Печерської Лаври Максима Остапенка.
Києво-Печерська лавра — унікальний духовний центр України, який вже протягом тисячоліття формує буття українського суспільства.
У 2026 році виповниться 100 років з моменту заснування Музею-заповідника, а у 2051 році — 1000 років від заснування монастиря, з якого зародилося життя на київських пагорбах, де зараз знаходиться Києво-Печерська лавра.
Лавра виступає одним з елементів надсистеми, що формує смисли для України, визначаючи духовні й культурні орієнтири для поколінь. Протягом століть вона залишається джерелом базових ціннісних орієнтирів для суспільства.
Минуле та його переосмислення
Лавра – українська православна святиня, яку росія використовувала для духовного поневолення України від часів Мазепи.
У грудні 2022 року Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України ухвалила рішення щодо окремих аспектів діяльності релігійних організацій в країні. Це рішення стосувалося запровадження персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів проти керівництва Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Основною метою було підсилити національну безпеку та обмежити вплив російських структур на релігійне життя України.
У 2023 році було розірвано договір з Монастирем УПЦ МП, що стало символом переосмислення ролі Києво-Печерської лаври та її історичної спадщини в контексті української державності.
23 вересня 2024 року в Україні набув чинності закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який забороняє діяльність Російської православної церкви на території країни. Цей закон покликаний припинити діяльність церков, підпорядкованих країні-агресору — росії, з метою захисту національної безпеки України та запобігання впливу держави, яка веде проти нас війну, на релігійне життя країни.
Епоха трансформації
Епоха митрополита Петра Могили та Гетьманщини є яскравим прикладом свідомої трансформації держави, церкви та суспільства. Він відроджував храми, підтвердив тяглість православної традиції та створив нову етику й естетику українського православ’я, де людина — син Божий, а не раб.
Він підготував нову інтелектуальну еліту, заснувавши Лаврський колегіум, Братську школу та Києво-Могилянську академію. Митрополит також відновив міжнародний вплив Києва та Лаври через книгодрукарство і книгописання різними мовами, сприяв державотворчим процесам, формулюючи ідею відродження української держави.
Гетьман Петро Сагайдачний також відіграв ключову роль у відродженні України як православної держави, ставши одним з ініціаторів відновлення православної ієрархії Київської митрополії у 1620 році. Він здобув визнання завдяки своїм воєнним перемогам, серед яких морські походи, похід на Москву та Хотинська битва.
Сагайдачний об’єднав українські війська під однією булавою та залучив Київ до орбіти нової Української козацької держави, повернувши йому статус політичного центру країни.
Ця спадщина відображає тяглість розвитку державності та духовності України, яка актуалізується в сучасному контексті переосмислення історичних процесів.
Сакральна віра та духовні витоки України
Віра і духовність на теренах України формувалася протягом багатьох століть, починаючи з XI століття і до наших днів, у різних історичних епохах, збагачуючи національну і релігійну спадщину.
Княжі часи (XI—XIV століття): період зародження православної традиції, коли Антоній Печерський та його послідовники, такі як Мойсей Угрін, Марк Гробокопач, Євфем і Никон Великий, заклали духовні основи чернецтва і праведного життя в Києво-Печерській лаврі.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): у цей період важливими постатями духовного життя стали Петро Могила, реформатор і духовний лідер, Юліанія Ольшанська, Феодосій Острозький, а також Паісій Величковський і Дмитрій Туптало, які відіграли ключову роль у розвитку православної духовності.
Новий час (XIX—XX століття): серед визначних діячів цього часу — Агапій Гончаренко, Антоній Абашидзе, Єрмоген Голубєв, Петро Рулін і Микола Касперович. Вони продовжували зберігати та поширювати духовні ідеали, підтримуючи традиції, закладені попередниками.
Ці духовні лідери залишили глибокий слід у релігійній і культурній історії України, формуючи цінності та віру, що передаються з покоління в покоління.
Мислення та освіта в Україні
Протягом багатьох століть, починаючи з часів Київської Русі, мислення та освіта на території України постійно розвивалися. Видатні постаті в різні епохи робили значний внесок у духовний, науковий та освітній розвиток українського суспільства.
Княжі часи (XI-XIV століття): за часів Київської Русі освіта й духовне мислення активно розвивалися завдяки таким постатям, як Нестор Літописець, лікар Агапіт, Даміан, Прохор Лободник та Григорій Чудотворець. Вони заклали основи освіти й духовної просвіти, зокрема через Києво-Печерську лавру.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): у цей період визначними діячами стали Єлисей Плетенецький, Григорій Сковорода, Памво Беринда, Інокентій Гізель, Тарасі Земка та Сильвестр Косов. Вони відіграли ключову роль у розвитку книжної культури, освіти та філософії, формуючи українську духовність і науку.
Новий час (XIX—XX століття): у новітні часи освіта та наукові дослідження в Україні продовжували збагачуватися завдяки таким діячам, як Данило Щербаковський, Аркадій Марампольський, Євгенія Пламеницька, Марія Новицька та Федір Ернст. Вони займалися дослідженням історичної та культурної спадщини України, сприяючи збереженню національної ідентичності.
Ці постаті зробили значний внесок у розвиток української освіти, науки та мислення, впливаючи на формування національної свідомості та культурної спадщини України.
Творчість і мистецтво
В історії України творчість та мистецтво пройшли довгий шлях розвитку, від княжих часів до новітнього періоду, залишивши багату спадщину, що формувала культурну ідентичність народу.
Княжі часи (XI—XIV століття): у цей період українське мистецтво набувало духовного вираження через релігійні мотиви, зокрема у творчості таких іконописців, як Аліпій, Пимен, Полікарп і Григорій Іконописець. Вони заклали основи іконопису, прикрашали храми та створювали духовні образи, які вплинули на подальший розвиток української культури.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): цей період відзначений значними досягненнями в архітектурі та живописі. Серед видатних митців були Стефан Ковнір, майстер українського бароко; іконописець Аліпій Гапик; графік Іван Мигура; і гравер Леонтій Тарасевич. Вони творили у часи відродження української духовності та національної культури.
Новий час (XIX—XX століття): творчий розвиток України продовжували такі визначні постаті, як художник і іконописець Іван Їжакевич, архітектор і графік Юрій Химич, композитор Артемій Ведель, поет і художник Тарас Шевченко, народна художниця Марія Примаченко та режисер Сергій Параджанов. Їхні роботи відображали національну ідентичність, глибокі духовні та культурні цінності українського народу.
Ці митці стали символами різних епох і напрямів в українському мистецтві, кожен з них вніс свій унікальний вклад у розвиток культури, духовності та національного мистецького спадку України.
Воля й державність України
Ця тема має ключове значення в історії України, від княжих часів до сучасності. Ці періоди відзначені постатями, які відіграли важливу роль у формуванні національної ідентичності та боротьбі за незалежність.
Княжі часи (XI—XIV століття): у цей період видатними постатями стали Ілля Муромець — легендарний богатир, символ захисника землі руської; Феодосій Печерський — духовний лідер і засновник чернецтва в Україні; Єфросинія Полоцька — перша жінка, канонізована православною церквою, відома своєю благодійністю і культурним впливом; Варлаам і Микола Святоша — князі, які вибрали чернечий шлях, сприяючи духовному розвитку та зміцненню християнських традицій.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): цей період був позначений боротьбою за збереження автономії та відновлення державності. Іван Мазепа — гетьман, який прагнув вивести Україну з-під контролю Москви; Василь-Костянтин Острозький — меценат і просвітник, який заснував Острозьку академію; Симеон Олелькович і Костянтин Острозький — князі, які активно захищали українські землі та православну віру; Іван Самойлович — гетьман Лівобережної України, що сприяв об’єднанню українських земель.
Новий час (XIX—XX століття): у цей час українська інтелігенція продовжувала боротьбу за державність і національну самосвідомість. Петро Курінний, Юхим Сіцінський, Павло Потоцький, Петро Рулін та Микола Касперович — діячі, які відіграли важливу роль у збереженні національної культурної спадщини, дослідженні історії України та розвитку української державності.
Ці видатні постаті від князівських часів до новітньої історії символізують прагнення українського народу до волі, державності та культурного розвитку.
Лаврський Хрест
Символізм Лаврського Хреста йде від поклику українського народу, який звучить крізь тисячоліття. Лавра завжди була місцем, де цей поклик знаходив свій прояв у духовності та культурі. Чотири основні спроможності — ВІРА, ВОЛЯ, МИСЛЕННЯ, ТВОРЧІСТЬ — визначають не бажане, а те, на що здатен кожен. Вони є основою української самосвідомості та життєвої сили.
Лаврський Хрест має стати стратегічним орієнтиром для відродження вільної людини, що діє в згоді зі своїми здібностями, здатна будувати майбутнє на засадах цих вічних цінностей.
Майбутнє України
Його можна уявити як діадему слави, що складається з ключових культурних та історичних осередків національної пам’яті. Парк Вічної Слави, Національний музей «Голодомору — Геноциду», Церква Спаса на Берестові, Мистецький Арсенал, Києво-Печерська Лавра, Лабіринт Пам’яті, Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», Батьківщина-Мати та Музей Другої світової війни формують цей символічний ланцюг.
Вони є джерелами історичної мудрості та духовної сили, які надихають сучасне і майбутнє покоління українців.
Візія Лаври-2051 та стратегічні ініціативи для її втілення
Стратегія розвитку спрямована на переосмислення та оновлення місії Києво-Печерської лаври як центру вселенського православ’я та культурного осередку світового значення.
Серед пріоритетів — розробка та прийняття Закону про національну святиню, що закріпить її статус і захистить її духовну та культурну спадщину.
Однією з ключових ініціатив є Програма міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Молитовне коло», що сприятиме взаєморозумінню між різними конфесіями.
Створення Центру координації стратегічних ініціатив «Лаврський Атенеум» стане платформою для реалізації нових проєктів. Особлива увага приділяється Програмі меморалізації видатних українських діячів у рамках «Лабіринту Пам’яті», а також відкриттю Музейного простору історії Києво-Печерської лаври.
Відродження тисячолітньої історії Лаври, спрямоване на деколонізацію її культурного простору, стане важливим кроком у зміцненні національної ідентичності та духовності.
Пріоритетні проєкти та програми
Наразі проєкти та програми Києво-Печерської Лаври спрямовані на духовне та культурне відродження. Серед ключових ініціатив — відкриття Центру духовного відновлення для військових та їхніх родин, що стане місцем підтримки та зцілення.
Планується реставрація Всіхсвятської церкви та завершення робіт над Троїцькою надбрамною церквою, які є важливими духовними пам’ятками. Особливу увагу приділено відкриттю музею Івана Мазепи, що підкреслить роль видатного діяча в історії України.
Лавра також готується до міжнародної презентації через виставку «Лаврський Хрест», що розкриє духовне значення святині на глобальному рівні. Розробляється концепція проєкту «Храм Марії», а також відбувається адаптація порохового льоху для нових цілей. Іншим важливим кроком стане запуск Музейного депозитарію та відкриття Центру збереження й реставрації культурної спадщини.
Планується відродження традицій Лаврської гравюри та іконопису, а також впровадження паломницького маршруту «Шлях Антонія». Створення опікунської Ради та відродження інституту ктиторства й амбасадорів Лаври допоможе залучити підтримку до цих важливих проєктів.
Діяльність у межах Лаври повинна відповідати моделі, яка включає дослідження, смислотворення, формування нових підходів та їхнє масштабування. Це дозволить забезпечити глибоке осмислення спадщини, впровадження нових форматів та розширення впливу національної святині.
Віра і духовність
До 950-річчя Успенського собору відбулося урочисте святкування, яке підкреслило духовну спадщину Лаври. Відкрито військовий храм, що став місцем молитви за наших захисників і захисниць.
Вперше за 300 років у Києво-Печерській лаврі відбувся молебень за упокій Івана Мазепи, великого гетьмана України. У лаврських храмах тепер лунає українська молитва за державу, незалежність та майбутнє нашого народу.
Воля і державність
Програма «Духовне відновлення культурою», організована за підтримки БФ «Українська лавра», надає моральну та духовну підтримку військовим, які пережили найважчі випробування війни.
Щодня у Лаврі дзвін пам’яті та надії звучить на знак згадування військовополонених та зниклих безвісти.
У Лаврі також встановлено барельєф на честь князя Костянтина Острозького — видатного військового і державного діяча Великого князівства Литовського, який був ктитором Києво-Печерської лаври.
Творчість і мистецтво
У Києво-Печерській лаврі проводяться художні пленери, спрямовані на розвиток мистецької спільноти. Спільно з американськими партнерами «DIGITAL TRANSITION» здійснюється 3D-сканування архітектурних пам’яток та артефактів з фондових колекцій — храмів, печер, і понад 3000 артефактів.
Відроджуються традиції українського церковного багатоголосся (партесного співу) та національні літургійні традиції.
Лавра активно співпрацює з партнерами над 32 виставковими проєктами, також відновлюється давнє мистецтво Лаврської гравюри та іконопису.
Мислення та освіта
У Києво-Печерській лаврі формується центр координації розробки та впровадження стратегій під назвою «Атенеум».
Разом із партнерами проводяться стратегічні сесії та школи стратегування, спрямовані на підготовку нових лідерів і розвиток ключових напрямів.
Також започатковано традицію урочистих посвят у Лаврі, що підкреслює її роль у духовному та освітньому житті України.
Матеріал підготовлений інтелектуальною агенцією TransformWISE на основі стратегічного документа, розробленого ініціативною групою зі стратегічного розвитку Лаври під керівництвом очільника Києво-Печерської Лаври Максима Остапенка.
Києво-Печерська лавра — унікальний духовний центр України, який вже протягом тисячоліття формує буття українського суспільства.
У 2026 році виповниться 100 років з моменту заснування Музею-заповідника, а у 2051 році — 1000 років від заснування монастиря, з якого зародилося життя на київських пагорбах, де зараз знаходиться Києво-Печерська лавра.
Лавра виступає одним з елементів надсистеми, що формує смисли для України, визначаючи духовні й культурні орієнтири для поколінь. Протягом століть вона залишається джерелом базових ціннісних орієнтирів для суспільства.
Минуле та його переосмислення
Лавра – українська православна святиня, яку росія використовувала для духовного поневолення України від часів Мазепи.
У грудні 2022 року Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України ухвалила рішення щодо окремих аспектів діяльності релігійних організацій в країні. Це рішення стосувалося запровадження персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів проти керівництва Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Основною метою було підсилити національну безпеку та обмежити вплив російських структур на релігійне життя України.
У 2023 році було розірвано договір з Монастирем УПЦ МП, що стало символом переосмислення ролі Києво-Печерської лаври та її історичної спадщини в контексті української державності.
23 вересня 2024 року в Україні набув чинності закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який забороняє діяльність Російської православної церкви на території країни. Цей закон покликаний припинити діяльність церков, підпорядкованих країні-агресору — росії, з метою захисту національної безпеки України та запобігання впливу держави, яка веде проти нас війну, на релігійне життя країни.
Епоха трансформації
Епоха митрополита Петра Могили та Гетьманщини є яскравим прикладом свідомої трансформації держави, церкви та суспільства. Він відроджував храми, підтвердив тяглість православної традиції та створив нову етику й естетику українського православ’я, де людина — син Божий, а не раб.
Він підготував нову інтелектуальну еліту, заснувавши Лаврський колегіум, Братську школу та Києво-Могилянську академію. Митрополит також відновив міжнародний вплив Києва та Лаври через книгодрукарство і книгописання різними мовами, сприяв державотворчим процесам, формулюючи ідею відродження української держави.
Гетьман Петро Сагайдачний також відіграв ключову роль у відродженні України як православної держави, ставши одним з ініціаторів відновлення православної ієрархії Київської митрополії у 1620 році. Він здобув визнання завдяки своїм воєнним перемогам, серед яких морські походи, похід на Москву та Хотинська битва.
Сагайдачний об’єднав українські війська під однією булавою та залучив Київ до орбіти нової Української козацької держави, повернувши йому статус політичного центру країни.
Ця спадщина відображає тяглість розвитку державності та духовності України, яка актуалізується в сучасному контексті переосмислення історичних процесів.
Сакральна віра та духовні витоки України
Віра і духовність на теренах України формувалася протягом багатьох століть, починаючи з XI століття і до наших днів, у різних історичних епохах, збагачуючи національну і релігійну спадщину.
Княжі часи (XI—XIV століття): період зародження православної традиції, коли Антоній Печерський та його послідовники, такі як Мойсей Угрін, Марк Гробокопач, Євфем і Никон Великий, заклали духовні основи чернецтва і праведного життя в Києво-Печерській лаврі.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): у цей період важливими постатями духовного життя стали Петро Могила, реформатор і духовний лідер, Юліанія Ольшанська, Феодосій Острозький, а також Паісій Величковський і Дмитрій Туптало, які відіграли ключову роль у розвитку православної духовності.
Новий час (XIX—XX століття): серед визначних діячів цього часу — Агапій Гончаренко, Антоній Абашидзе, Єрмоген Голубєв, Петро Рулін і Микола Касперович. Вони продовжували зберігати та поширювати духовні ідеали, підтримуючи традиції, закладені попередниками.
Ці духовні лідери залишили глибокий слід у релігійній і культурній історії України, формуючи цінності та віру, що передаються з покоління в покоління.
Мислення та освіта в Україні
Протягом багатьох століть, починаючи з часів Київської Русі, мислення та освіта на території України постійно розвивалися. Видатні постаті в різні епохи робили значний внесок у духовний, науковий та освітній розвиток українського суспільства.
Княжі часи (XI-XIV століття): за часів Київської Русі освіта й духовне мислення активно розвивалися завдяки таким постатям, як Нестор Літописець, лікар Агапіт, Даміан, Прохор Лободник та Григорій Чудотворець. Вони заклали основи освіти й духовної просвіти, зокрема через Києво-Печерську лавру.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): у цей період визначними діячами стали Єлисей Плетенецький, Григорій Сковорода, Памво Беринда, Інокентій Гізель, Тарасі Земка та Сильвестр Косов. Вони відіграли ключову роль у розвитку книжної культури, освіти та філософії, формуючи українську духовність і науку.
Новий час (XIX—XX століття): у новітні часи освіта та наукові дослідження в Україні продовжували збагачуватися завдяки таким діячам, як Данило Щербаковський, Аркадій Марампольський, Євгенія Пламеницька, Марія Новицька та Федір Ернст. Вони займалися дослідженням історичної та культурної спадщини України, сприяючи збереженню національної ідентичності.
Ці постаті зробили значний внесок у розвиток української освіти, науки та мислення, впливаючи на формування національної свідомості та культурної спадщини України.
Творчість і мистецтво
В історії України творчість та мистецтво пройшли довгий шлях розвитку, від княжих часів до новітнього періоду, залишивши багату спадщину, що формувала культурну ідентичність народу.
Княжі часи (XI—XIV століття): у цей період українське мистецтво набувало духовного вираження через релігійні мотиви, зокрема у творчості таких іконописців, як Аліпій, Пимен, Полікарп і Григорій Іконописець. Вони заклали основи іконопису, прикрашали храми та створювали духовні образи, які вплинули на подальший розвиток української культури.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): цей період відзначений значними досягненнями в архітектурі та живописі. Серед видатних митців були Стефан Ковнір, майстер українського бароко; іконописець Аліпій Гапик; графік Іван Мигура; і гравер Леонтій Тарасевич. Вони творили у часи відродження української духовності та національної культури.
Новий час (XIX—XX століття): творчий розвиток України продовжували такі визначні постаті, як художник і іконописець Іван Їжакевич, архітектор і графік Юрій Химич, композитор Артемій Ведель, поет і художник Тарас Шевченко, народна художниця Марія Примаченко та режисер Сергій Параджанов. Їхні роботи відображали національну ідентичність, глибокі духовні та культурні цінності українського народу.
Ці митці стали символами різних епох і напрямів в українському мистецтві, кожен з них вніс свій унікальний вклад у розвиток культури, духовності та національного мистецького спадку України.
Воля й державність України
Ця тема має ключове значення в історії України, від княжих часів до сучасності. Ці періоди відзначені постатями, які відіграли важливу роль у формуванні національної ідентичності та боротьбі за незалежність.
Княжі часи (XI—XIV століття): у цей період видатними постатями стали Ілля Муромець — легендарний богатир, символ захисника землі руської; Феодосій Печерський — духовний лідер і засновник чернецтва в Україні; Єфросинія Полоцька — перша жінка, канонізована православною церквою, відома своєю благодійністю і культурним впливом; Варлаам і Микола Святоша — князі, які вибрали чернечий шлях, сприяючи духовному розвитку та зміцненню християнських традицій.
Литовсько-козацькі часи (XI—XVIII століття): цей період був позначений боротьбою за збереження автономії та відновлення державності. Іван Мазепа — гетьман, який прагнув вивести Україну з-під контролю Москви; Василь-Костянтин Острозький — меценат і просвітник, який заснував Острозьку академію; Симеон Олелькович і Костянтин Острозький — князі, які активно захищали українські землі та православну віру; Іван Самойлович — гетьман Лівобережної України, що сприяв об’єднанню українських земель.
Новий час (XIX—XX століття): у цей час українська інтелігенція продовжувала боротьбу за державність і національну самосвідомість. Петро Курінний, Юхим Сіцінський, Павло Потоцький, Петро Рулін та Микола Касперович — діячі, які відіграли важливу роль у збереженні національної культурної спадщини, дослідженні історії України та розвитку української державності.
Ці видатні постаті від князівських часів до новітньої історії символізують прагнення українського народу до волі, державності та культурного розвитку.
Лаврський Хрест
Символізм Лаврського Хреста йде від поклику українського народу, який звучить крізь тисячоліття. Лавра завжди була місцем, де цей поклик знаходив свій прояв у духовності та культурі. Чотири основні спроможності — ВІРА, ВОЛЯ, МИСЛЕННЯ, ТВОРЧІСТЬ — визначають не бажане, а те, на що здатен кожен. Вони є основою української самосвідомості та життєвої сили.
Лаврський Хрест має стати стратегічним орієнтиром для відродження вільної людини, що діє в згоді зі своїми здібностями, здатна будувати майбутнє на засадах цих вічних цінностей.
Майбутнє України
Його можна уявити як діадему слави, що складається з ключових культурних та історичних осередків національної пам’яті. Парк Вічної Слави, Національний музей «Голодомору — Геноциду», Церква Спаса на Берестові, Мистецький Арсенал, Києво-Печерська Лавра, Лабіринт Пам’яті, Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», Батьківщина-Мати та Музей Другої світової війни формують цей символічний ланцюг.
Вони є джерелами історичної мудрості та духовної сили, які надихають сучасне і майбутнє покоління українців.
Візія Лаври-2051 та стратегічні ініціативи для її втілення
Стратегія розвитку спрямована на переосмислення та оновлення місії Києво-Печерської лаври як центру вселенського православ’я та культурного осередку світового значення.
Серед пріоритетів — розробка та прийняття Закону про національну святиню, що закріпить її статус і захистить її духовну та культурну спадщину.
Однією з ключових ініціатив є Програма міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Молитовне коло», що сприятиме взаєморозумінню між різними конфесіями.
Створення Центру координації стратегічних ініціатив «Лаврський Атенеум» стане платформою для реалізації нових проєктів. Особлива увага приділяється Програмі меморалізації видатних українських діячів у рамках «Лабіринту Пам’яті», а також відкриттю Музейного простору історії Києво-Печерської лаври.
Відродження тисячолітньої історії Лаври, спрямоване на деколонізацію її культурного простору, стане важливим кроком у зміцненні національної ідентичності та духовності.
Пріоритетні проєкти та програми
Наразі проєкти та програми Києво-Печерської Лаври спрямовані на духовне та культурне відродження. Серед ключових ініціатив — відкриття Центру духовного відновлення для військових та їхніх родин, що стане місцем підтримки та зцілення.
Планується реставрація Всіхсвятської церкви та завершення робіт над Троїцькою надбрамною церквою, які є важливими духовними пам’ятками. Особливу увагу приділено відкриттю музею Івана Мазепи, що підкреслить роль видатного діяча в історії України.
Лавра також готується до міжнародної презентації через виставку «Лаврський Хрест», що розкриє духовне значення святині на глобальному рівні. Розробляється концепція проєкту «Храм Марії», а також відбувається адаптація порохового льоху для нових цілей. Іншим важливим кроком стане запуск Музейного депозитарію та відкриття Центру збереження й реставрації культурної спадщини.
Планується відродження традицій Лаврської гравюри та іконопису, а також впровадження паломницького маршруту «Шлях Антонія». Створення опікунської Ради та відродження інституту ктиторства й амбасадорів Лаври допоможе залучити підтримку до цих важливих проєктів.
Діяльність у межах Лаври повинна відповідати моделі, яка включає дослідження, смислотворення, формування нових підходів та їхнє масштабування. Це дозволить забезпечити глибоке осмислення спадщини, впровадження нових форматів та розширення впливу національної святині.
Віра і духовність
До 950-річчя Успенського собору відбулося урочисте святкування, яке підкреслило духовну спадщину Лаври. Відкрито військовий храм, що став місцем молитви за наших захисників і захисниць.
Вперше за 300 років у Києво-Печерській лаврі відбувся молебень за упокій Івана Мазепи, великого гетьмана України. У лаврських храмах тепер лунає українська молитва за державу, незалежність та майбутнє нашого народу.
Воля і державність
Програма «Духовне відновлення культурою», організована за підтримки БФ «Українська лавра», надає моральну та духовну підтримку військовим, які пережили найважчі випробування війни.
Щодня у Лаврі дзвін пам’яті та надії звучить на знак згадування військовополонених та зниклих безвісти.
У Лаврі також встановлено барельєф на честь князя Костянтина Острозького — видатного військового і державного діяча Великого князівства Литовського, який був ктитором Києво-Печерської лаври.
Творчість і мистецтво
У Києво-Печерській лаврі проводяться художні пленери, спрямовані на розвиток мистецької спільноти. Спільно з американськими партнерами «DIGITAL TRANSITION» здійснюється 3D-сканування архітектурних пам’яток та артефактів з фондових колекцій — храмів, печер, і понад 3000 артефактів.
Відроджуються традиції українського церковного багатоголосся (партесного співу) та національні літургійні традиції.
Лавра активно співпрацює з партнерами над 32 виставковими проєктами, також відновлюється давнє мистецтво Лаврської гравюри та іконопису.
Мислення та освіта
У Києво-Печерській лаврі формується центр координації розробки та впровадження стратегій під назвою «Атенеум».
Разом із партнерами проводяться стратегічні сесії та школи стратегування, спрямовані на підготовку нових лідерів і розвиток ключових напрямів.
Також започатковано традицію урочистих посвят у Лаврі, що підкреслює її роль у духовному та освітньому житті України.
