Києво-Печерська лавра як система

Києво-Печерська лавра як системаМатеріал підготовлений на основі виступу очільника Києво-Печерської Лаври Максима Остапенка на «Школі Стратегування»

 

Максим Остапенко — український науковець, археолог, культурний діяч, кандидат історичних наук (2013), член Національної спілки краєзнавців України, кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), почесний краєзнавець України (2016). Генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (від 28 жовтня 2023 по 22 травня 2025), генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» (2007—2022).

 

2026 року виповнюється 100 років заповіднику «Києво-Печерська лавра». Система збереження Лаври працювала за найскладніших умов: під час громадянської війни, голодоморів, комуністичного терору. Це був колективний внесок багатьох людей, які зберігали святиню попри всі випробування.

Києво-Печерська лавра як система

Важливо розуміти, що ми опинилися на визначній історичній точці, від якої залежить дуже багато. Лавра вже не буде такою, якою була останні 30 років. Наступного року виповнюється 975 років від часу першої згадки про неї, тобто залишається лише 25 років до тисячоліття Києво-Печерської лаври. Завдання нашої стратегічної діяльності — усвідомити, як суспільство, країна, держава та церква мають переосмислити Лавру і як сама Лавра має зустріти своє тисячоліття.

Це амбітна мета, але надзвичайно важлива. Лавра — це не просто монастир, не просто музейний комплекс, не просто пам’ятка архітектури. Тут зосереджено щось значно більше. 

Ключове розуміння полягає в тому, що Лавра є національним осередком, і завдання нашої стратегії — зробити так, щоб через 25 років, коли весь світ уже знатиме, хто такі українці та як вони вміють боротися й долати перешкоди, Лавра стала однією зі світових святинь, пов’язаних саме з Україною.

Внесок Києво-Печерської лаври в українську історію та культуру є надзвичайним. Протягом наступних 25 років нам потрібно системно працювати над її розвитком, адже Лавра — це одне з ключових місць, яке сформувало українську ідентичність, яке зробило нас народом, нацією. Значною мірою наша ідентичність народжувалася саме тут.

У Лаврі сконцентрована величезна сутність того, що зараз становить собою Україна. За тисячу років змінювалися історичні періоди: домонгольський, монгольський, період Речі Посполитої, козацький період, період Російської імперії. Але Лавра залишалася незмінною, несучи ті цінності, які народилися тут у XI столітті, в 1051 році, і продовжують існувати до сьогодні.

Шлях Києво-Печерської лаври

На жаль, у свідомості багатьох українців Лавра зараз асоціюється з місцем боротьби з «русским миром» або з тим, що певною мірою спровокувало нинішню війну. Голова російської розвідки навіть заявив, що захист Києво-Печерської лаври є продовженням їхньої «спеціальної операції». росія оголосила духовну війну, зокрема, через те, що українці повертають собі свої святині.

Треба усвідомити, що боротьба за Лавру розпочалася 300 років тому і триває досі. Саме тоді росія почала системно захоплювати Лавру. До цього Лавра була монастирем, духовним центром, заснованим афонським монахом Антонієм, який походив з Чернігівщини. Лавра століттями була ставропігією Константинопольського патріархату, тобто підпорядковувалася безпосередньо Константинополю, а не київським митрополитам. Це надавало їй міжнародний статус.

Києво-Печерська лавра як системаросія почала системно намагатися змінити хід історії та підпорядкувати Лавру московському впливу ще в XVI столітті, за часів Костянтина Острозького. Ця боротьба фактично завершилася не на користь України після поразки Мазепи у 1709 році. Російський тиск на Києво-Печерську лавру посилився, а в 1686 році відбулася зміна ставропігії — Лавра перейшла під юрисдикцію Московського патріархату.

Проте Лавра ще деякий час зберігала свої демократичні традиції, характерні для української історії, на відміну від російської. Архімандрити обиралися вільно. Але після поразки Мазепи почалося повне знищення цієї автономії: спочатку знищили архів, потім заборонили друкувати книги без погодження з Москвою, впровадили багато інших репресивних заходів. Цей процес завершився за часів Катерини II, коли в 1786 році був відправлений «на спочинок» останній вільно обраний києво-печерський архімандрит. Після цього Лавра фактично була зведена до рівня звичайного монастиря, де настоятелів призначала імперська влада.

Московський патріархат, про який ми часто чуємо сьогодні, — це складна система підпорядкування церкви державі, де церква виконує ідеологічну функцію. З 1700 до 1918 року в Російській імперії взагалі не було інституту патріарха. З 1721 року московською церквою керував оберпрокурор Синоду — орган державного контролю. Патріархат був відновлений лише у 1918 році, а після смерті патріарха в 1925 році, повноцінно відновлений за часів Сталіна, але вже під контролем НКВС, як продовження радянської та російської імперської політики.

Цей диктат імперії, від Петра I до сьогодення, продовжується й у нинішній війні. Для російської імперської свідомості надзвичайно важливо контролювати такий центр, як Києво-Печерська лавра.

Наша держава зробила важливий крок у 2022 році — було фактично оголошено заборону на існування Московського патріархату в межах Лаври. Заповідник на підставі рішень державних органів розірвав договір оренди. Але, на жаль, ця історія ще не закінчилася, ці процеси тривають.

Києво-Печерська лавра як система

Проте джерела сучасної війни складні й неоднозначні. Все почалося з Майдану та його жорстокого придушення – першої крові, пролитої за системним російським планом. Лише через місяць після розстрілів на Майдані було випущено медаль «За повернення Криму», що свідчить про заздалегідь сплановану операцію.

Знаковою подією став приїзд до Києво-Печерської лаври виставки християнських реліквій у січні 2014 року. Ця виставка, що традиційно подорожувала маршрутом Москва-Мінськ-Київ, відкрилася рівно за місяць до розстрілу Майдану. Примітно, що реліквії перевозив російський олігарх Малофєєв, начальником охорони якого був Ігор Гіркін (Стрєлков) – той самий, який пізніше керував окупацією Донбасу. Виставка розташовувалася в Успенському соборі, і фактично під час Майдану Лавра використовувалася як плацдарм для російської експансії.

Після анексії Криму стало очевидно, що всі ці події були взаємопов’язані. Проти нас продовжує працювати величезна машина, з якою треба не просто боротися, а й заміняти новими інституціями та системами. Саме над цим нова команда Лаври працювала півтора року, і до 2023 року почали поступово обмежувати російський вплив у Лаврі.

Лавра як стратегічний об’єкт

У 2023 році почалося системне обмеження впливу рпц на території Лаври. Примітно, що навіть на сучасних картах багато об’єктів на території Лаври, включаючи Успенський собор і Троїцьку церкву, все ще позначені як «рпц в Україні». Близько 21 об’єкта на території Лаври відмічені як центри російської пропаганди.

Наше завдання – продовжити переосмислення ролі Лаври, спираючись на історичні приклади. Києво-Печерська лавра переживала декілька періодів історичного підйому, найпотужніший з яких пов’язаний з діяльністю Петра Могили, чий портрет прикрашає собор.

Києво-Печерська лавра як системаПетро Могила — взірець стратегічного мислення, який зумів зробити для України неймовірно багато. Фактично, те, що ми знаємо як історичну Україну – козацьку державу – значною мірою було створено завдяки його системній діяльності. Він не діяв самотужки: до розбудови української державності долучилися козацькі очільники, зокрема Петро Сагайдачний.

Петро Могила прийняв постриг у Печерській лаврі після битви під Цецорою, провівши рік у мовчанні. У 1627 році він став архімандритом, а через чотири роки, у 1631 році, створив найпотужніший в Україні інтелектуальний центр – лаврську вищу школу, яка згодом об’єдналася з братською школою на Подолі. Так народилася Києво-Могилянська академія, яка формувала Україну протягом наступних трьох століть.

Важливим здобутком цього періоду стало об’єднання військової та духовної еліти: «священник протягнув руку воїну». Козацька Україна, що набувала суб’єктності завдяки своїй військовій потузі, об’єдналася з інтелектуальними групами. Саме так формувалася демократична Україна, яка подарувала світові українське бароко та культурний розквіт XVII-XVIII століть.

Чотири сфери впливу Києво-Печерської лаври

Аналізуючи роль Лаври в історії України, можна виділити чотири ключові напрями її впливу:

  1. Духовність: Лавра була і залишається центром молитви, найбільшим монастирем, який дав поштовх до поширення християнства на величезних територіях. Започаткована Антонієм і розвинута Феодосієм, монастирська традиція розповсюдилася по всій Східній Європі. 
  2. Інтелектуальний розвиток: Лавра стала колискою української науки. Тут народилася «Повість временних літ» – перша систематизована історія, створена літописцем Нестором. Ця наукова традиція не переривалася протягом століть. 
  3. Творчість: Лавра була осередком зародження українського мистецтва. Аліпій іконописець – перший відомий художник, згаданий у літописах, який почав творити власне мистецтво, а не просто копіювати візантійські зразки. Лавра представлена багатою живописною, музичною та архітектурною спадщиною. 
  4. Державність: Лавра мала значний вплив на формування українського державотворення. Князь Микола Святоша, який зрікся влади заради духовних цінностей, став моральним взірцем для правителів. Іван Мазепа та багато інших діячів також зробили значний внесок у формування української державності. 

Києво-Печерська лавра як системаДля візуалізації ролі Лаври в історії та майбутньому України було створено символ «Лаврський хрест». За основу взято хрест князівської доби, знайдений під час реставрації Троїцької церкви, який імовірно належав князю Миколі Святоші. Цей символ має багато значень: він тягнеться вгору, але також знаходиться в глибині печер, де спочивають святі. Хрест є універсальним символом шляху, яким можна пройти й зробити щось для майбутнього.

Навколо Лаври формується значний культурний простір, який може представляти Україну у всій її історичній повноті. Шлях від Парку Слави через Музей Голодомору, Спаса на Берестові, Києво-Печерську лавру, Мистецький Арсенал, Музей Пирогово, Музей Другої світової війни до монумента «Україна-Мати» дозволяє осягнути всю історію України – її героїв, трагедії, здобутки. Ця територія здавна називалася «Золотим островом» і вважалася найбільш естетично привабливою частиною Києва.

Доцільно об’єднати ці об’єкти єдиним наративом, єдиною ідеологією (в культурному розумінні цього слова), щоб дитина, яка ще нічого не знає про історію України, могла пройти цим шляхом і усвідомити, ким були її предки та ким вона хоче стати.

Важливість стратегічного мислення: урок Мазепи

Стратегічне мислення – це гра на перспективу. Іван Мазепа був освіченою людиною, але, на жаль, його стратегічне мислення працювало не на користь України, а на користь росії, конкретно – Петра I. Мазепа як європейська людина підтримував свого патрона, робив все для його успіху. Фактично, прихід Петра I до влади значною мірою відбувся завдяки підтримці Мазепи.

Протягом свого гетьманування Мазепа вкладав величезні ресурси в культурний розвиток України. Він фінансував будівництво мурів навколо Києво-Печерської лаври (що коштувало мільйон злотих), будував церкви, підтримував Києво-Могилянську академію. Але йому не вистачило власної стратегії для України.

Мазепа сприяв тому, що вся українська інтелектуальна еліта, вихована в Києво-Могилянській академії, була віддана на службу Російській імперії. З-поміж 42 очільників російської православної церкви того часу 40 були випускниками Києво-Могилянської академії. Феофан Прокопович, українець за походженням, створив російську імперську ідеологію.

Коли в 1708 році Петро I вирішив принести Україну в жертву своїм стратегічним інтересам, наказавши спалити всі українські міста (включно з Києвом, від якого мала залишитися лише Печерська фортеця), Мазепа опинився в складній ситуації. Попри свої величезні економічні ресурси та вплив, він не мав стратегічного бачення для України.

Після поразки під Полтавою в 1709 році та смерті Мазепи козаки перейшли під протекторат Османської імперії, і в 1710 році з’явилася «Конституція Пилипа Орлика» – фактично перша конституція у світі. Цей документ визначав відносини з Османською імперією, татарами та іншими сусідами, проте він був написаний вже після поразки. Якби Мазепа розробив такий документ у 1699 році, розповсюдив серед козацької старшини й сказав: «Ось наш план на наступні 20 років», історія могла б скластися інакше.

Як сказав Сунь-Цзи: «Стратегія без тактики – це повільний шлях до перемоги, а тактика без стратегії – це шум перед поразкою». Ключовим завданням для сучасної України є розробка стратегічного документа, який показав би перспективи розвитку країни. Важливо не повторити «хворобу Мазепи», коли всі ресурси вкладаються в тактичні цілі без стратегічного бачення.

Російська агресія проти України має характер «семантичної війни» – боротьби за смисли та наративи. росії потрібна не стільки територія України, скільки право контролювати український семантичний простір. Відродити Російську імперію без України неможливо.

Приклад того, як це працювало на практиці, – православний церковний календар, виданий у вересні 2022 року, через пів року після початку повномасштабного вторгнення. Календар був надрукований в приміщенні заповідника, переданому УПЦ Московського патріархату. У ньому містилася контактна інформація російських військових структур, включно з «відділом по взаємодії зі збройними силами рф». Календар пропагував російські наративи, зокрема прославляв святих і події, пов’язані з росією, а не з Україною.

Інший приклад – освячення в Києві храму на честь Серафима Саровського (покровителя ядерної зброї рф) за 11 днів до початку повномасштабного вторгнення. Або згадка про «бойові дії» у Бучі, хоча доведено, що там були масові розстріли цивільних.

росія буде шукати нові способи та засоби для просування своїх наративів, використовуючи для цього такі символічні місця, як Києво-Печерська лавра. Важливо протиставити цьому власну стратегію, яка не може бути лінійною відповіддю (адже російські ресурси значно більші), а має бути якісно новим підходом до формування українського інформаційного простору.