Царство точки безмежне. Модель вираження точки. Точка прикладення зусиль для трансформації смислів

Стаття була розроблена на основі інтелектуального занурення TransformWISE в рамках навчального проекту “СТУДНЯ”.

Олена Боримська – мистецтвознавиця, кураторка, завідувачка науковим відділом експозиційно-виставкової роботи Національного музею “Київська картинна галерея”.

Василь Кандинський піонер в абстракціонізмі, а його винаходи ми і по сьогодні використовуємо в образотворчому мистецтві, дизайні та багатьох інших галузях.

З творчістю Кандинського пов’язані такі терміни, як екзистенція, інтроспекція, закон внутрішньої необхідності, анігіляція, синестезія, абстракція. Також це 3 етапи відчуження від реальності, імпресія – враження від зовнішньої природи, яка далі переходить в імпровізацію, що є враженнями від внутрішньої природи та емоції, які Кандинський намагався перекласти на засоби чистої художньої виразності. І завершується це композицією, яка є верхівкою його творчого методу, бо це і є сам по собі твір.

Це все будує абсолютно новий всесвіт, де Кандинський не користується враженнями від зовнішнього та знайомого нам світу, це всесвіт який лежить і відтворюється за межами нашого тривимірного світу. Бо саме класична картина, яка будується на принципах мемезису, тобто подібності, ілюзорно відображає, уначнює нам наш тривимірний світ, який ми відчуваємо тактильно, зорово. І цей третій вимір будується за плановою системою, це світло, тінь, лінійна та пряма перспектива.

Але на початку 20 століття Кандинський  розпочинає пошуки четвертого виміру, в наслідок чого народжує абстракцію. Це зовсім нове та інше мистецтво, так зване безпредметне мистецтво. Кандинський пояснював, що абстракція це екзистенція, відновлення та демонстрація внутрішніх емоцій, які він називав внутрішніми пейзажами.

Олена констатує, що дослідження Кандинського відбувається в три періоди – живописний, період холодних форм і біоморфний період. Тобто три ступені відстані від реальності та відчуття зовнішнього світу.

Для того, щоб зрозуміти цю фігуративність тривимірного світу, до прикладу візьмемо епоху середньовіччя, де ми бачимо універсальну образотворчу форму, метафізичне умовне тло, площинність, зворотню перспективу і  чистий локальний колір, який має символічний характер. І робота Георгія Змієборця демонструє як в одній композиції зводяться віддалені об’єкти в часі та просторі, як відбувається унаочнення біблійних, заповітних текстів. Тобто картина відокремилась від світу стінопису та стала дзеркалом, яке дуже ілюзорно відображає наш тривимірний світ. В той час чим більш ілюзорно художник цей світ нам унаочнює, тим вище цінувалась його майстерність.

Після інновацій модернізму, зокрема авангарду, це початок 20 століття, ми вже перестаємо працювати з такими критеріями, хоча багато хто з художників продовжує цю лінію в мистецтві. Кандинський з повагою ставився до класичного мистецтва, але і мав розуміння, що воно вже не здатне відтворити той світ, який відкрився людині в 20 столітті з його безмежністю, з мікро-, макрокосмом, теорією розподілу атома та його величезною кількістю просторових відчуттів.

Для художника постало питання, як відображате те, що людина здатна відчувати, а не бачити, тому Кандинський виходить на свою власну лінію мистецтва, в якій починає багато працювати із словом, верлібром, теорією і  пояснює та аналізує своє абстрактне мистецтво.

Кандинський, як і багато майстрів авангарду, має поступовий шлях розвитку від  імпресії, яка рухається  до абстракції. Візьмем роботу «Охтирка. Осінь» 1901 року, початок  періоду Емансипації засобів художньої виразності. Що це означає? Якщо звернути увагу в роботі на палітру художника, тобто колірну складову, то вона виявляється більш дзвінкою та чистою. Художник використав спектральні кольори і формоутворюючий та моделюючий мазок.

Ми бачимо, як зверху дерева мають мазок вертикальний, а  доріжка понад водою моделює її форму та напрям. Уявити, що художник 18 століття міг би таке створити неможливо, бо це вважалось обмальовком, який ховала та нікому не показували.

Пейзаж «Кахель» нам дає змогу побачити класичний принцип картини, а це перший, другий та третій план. Предмети першого плану мають дзвінкий та чистий колір. На третьому сірий колір, а саме сфумато, пом’якшення контурів фігур і предметів, яке дозволяє передати повітря, що закутує їх. Все тут побудовано за класикою, але і немає таких плавних вальорів, тобто світлотіньових переходів, а вони вже досить яскраві.

Робота «Потяг в Мурнау» 1909 року вже має футуристичне відтворення відчуття світу, де відображений потяг і дим, який створює ритм та відчуття наче ми чуємо як рухається цей поїзд. Це поняття синестезії, коли людина переживає водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу відчуттів.

Під час викладання у Баухаузі Кандинський експериментував із перекладанням музичних вражень на живопис, це був один із напрямів яким цікавився художник. Це називається терміном «синтетичний витвір мистецтва», який єднає в собі елементи різних видів мистецтва, наприклад, як згадано вище, музики та живопису.

Поступово роботи Кандинського стають більш пласкими, на картині «Мурнау» це і досі пейзаж, ми бачимо будинки, вулиці, але також з’являються більш яскраві елементи, плямки, які нагадують нефігуративні елементи. Та перестає існувати класична система побудови з трьопланового відтворення простору в його живописі.

У 1908 році мова художника перетворюється на натяки та рухається до переламного періоду творчості. Робота «Гора», де вже невідомо чи то гора, чи веселка, ми точно цього не знаємо, єдине, що художник підказує назвою що саме зображено. Для глядача він свої емоції переносить тут на плями дзвінкого кольору, який зачіпає наші емоції. Цей поступовий шлях чистих, спектральних та відкритих кольорів, які раніше сприймались як непристойність. Тому і фовістів, обізвали les Fauves, що з французької — «дикі», «дикуни».

Кандинський цілеспрямовано почав виходити на свій рубіж у 1910 році. Він залишає гору, веселку і створює лускоподібні форми, як у роботі «Озеро», де присутня лінія горизонту та архітектурний елемент, який нагадує баварську архітектуру, але для художника це не важливо, він відходить від класичної будови картини, де все статично. Він відходить від позиції, де споживач мистецтва людина-гуманіст, яка є верхівкою всесвіту і стоячи бачить перспективну точку сходу.

Цього домоглися художники Ренесансу, коли навчилися на двомірній площині відображати тривимірний простір, що було величезним відкриттям. Вони опанували простір та відтворювали його за допомогою лінійної чи прямої перспективи. Але для Кандинського це вже неважливо, бо він не відтворює принцип мімезісу, тобто повторення та віддзеркалення нашого тривимірного світу.

1910 рік є визначим і для Кандинського, і для мистецтва загалом, бо художник починає поснювати принци абстракції. «Перша абстрактна акварель» нам демонструє повну відсутність фігуративних елементів і художник не ставить нам задачу їх там знайти.

Він повністю відмовляється від фігуративу тривимірного світу і створює новий світ, який перебуває в стані апокаліпсису, тобто відтворення нового виміру, де акцент переноситься на пластичну драматургію. І це стає способом, в який побудовано його живописний твір. Всі засоби чистої художньої виразності, а це пряма кольору та лінія, тобто елементи, які застосовують в живописі та графіці, художних поєднує і відкриває для нас по-новому. В даній роботі ми можемо відстежити, що художник зображує чисті елементи, які працюють в діалозі один з одним, вони всі у вирії та динаміці.

Олена пояснює, що в цьому творі Кандинський використовує живописні та графічні елементи, поєднує в живописі два типи живопису: з декоративним принципом, де є плямки чистого кольору, які є локальними та статичними, і плямки складного кольору, відтінкового, де один відтінок випромінює інший, що є живописним принципом. Також створює поєднання ліній, спокійну та розлогу із більш напруженою. Він поєднує лінії, штриховку, багато паралельних ліній, плями, що знаходяться в метафізичному умовному просторі.

Різноформатні, різномасштабні, різні за кольором, різновидом елементи, які взагалі не поєднуються, і цей принцип поєднання непоєднуваного він буде застосовувати пізніше, а ми користуватися по сьогодні. Поєднання мікро- та макрокосму в абстрактній картині. Це точно не принцип класичної картини, де ми бачимо перший, другий, третій план і де присутній центр, тут проглядається принцип симфонії, а не мелодії.

Кандинський вивільнив мистецтво від «зайвих шумів», відмовившись від фігуративних елементів, від мистецтва літератури та оповідності. І він перший, хто порівняв живопис із музикою, Кандинський казав, що живопис може виражати так само я і музика, а не тільки зображувати.

Наступні роботи демонструють, як поступово Кандинський віддаляється від фігуративних елементів та реальності.

І так художник виходить на імпровізацію, це нам демонструє робота «Потоп»  1913 року, де вимальовується зовсім інший всесвіт, або так зване апокаліптичне явище, яке він собі уявляє через нові живописні форми.

Кандинський каже: «Живопис – це грохітливе зіткнення різноманітних світів, які в боротьбі створюють новий світ, що зветься картиною. Кожен твір виникає, як виникає космос – через катастрофи, що нарешті з хаосу створюють симфонію, музику сфер. Створення картини – це творення Всесвіту».

Художник намагається у свій спосіб врівноважити, вгамувати цей Всесвіт. Майстри на початку 20 століття казали, що художник сліпий для зовнішнього світу, відтепер він дивиться, вдивляється у свій внутрішній світ, переводить погляд на світ внутрішніх пейзажів. І відповідно всі ці пейзажі, враження від свого внутрішнього стану світу емоцій перекладає на мову чистих засобів художньої виразності, в живописі це колір, гармонійні та колірні системи, плями, а у графіці – це лінія та пляма.

Поступово живописна структура художника, коли повністю метафізичний умовний простір щільно і повністю заповнений живописними плямами різного характеру, кольору, масштабу, за принципом декоративності чи живописності перетворюються на роботу «Маленькі світи».

Це друкована графіка, де начебто в окремій краплинці зосереджений цей всесвіт і свою щільність він намагається кудись відпустити й стає більш прозорим і ці живописні елементи кудись зникають. На перший погляд ми помічаємо, що тут художник приділяє увагу графічним елементам, лініям, чітким структурним ришіткам, різним краплинкам, а колір гасне і відступає. А за краплиною, яка відображена у своїй маленькій формі, криється цілий всесвіт. Можна зрозуміти, як виглядає цей всесвіт і дуже цікаво, що ця краплинка,  яка поступово стає більш виваженою, геометричною, знаходиться ще в одному космосі цього умовного чорного всесвіту, який ще не познаний людством.

Це як китайський принцип шару в шарі, де один всесвіт в іншому, і вони один за одним розкриваються. Це саме натяк на науку поступового пізнання нашого космосу. Тобто мистецтво відбиває ідеологію свого часу і не випадково кубізм та кубуфутуризм ми називаємо науковим живописом, де художники намагалися відображати наукову думку свого часу.

1923 рік робота «В чорному квадраті» це початок періоду холодних форм. Протягом цього часу Кандинський викладає в школі Баухауз і переходить на зовсім інші елементи, він каже, що ці елементи для нього дуже важливі, вони йому заміняють реалістичність, яка оточує нас в повсякденному житті. Для нього ці елементи така ж реальність як для нас наша тривимірна реальність. Він ці елементи урізноманітнює та поєднує непоєднувані елементи за своїм вектором, напруженістю, формою та кольором, хоч це і холодні форми.

Дуже іронічно, що цю роботу він назвав «В чорному квадраті» тим самим вступаючи в діалог із Малевичем, який своїм  «Чорним квадратом» запропонував людству інший вимір мистецтва – супрематизм. Кандинський також написав роботу, яка пояснює використання геометричних елементів, де важливу роль відіграє не тільки лінія і точка, а й коло.

Для художника точка це найменша елементарна форма. Це принцип життя, як його називає Кандинський, зв’язок між мовчанням і мовою. Точка як найбільша стислість, гранична коротка форма у часі, яка живе, як ідеально мале коло. А лінія – це відбиток, слід від точки, що рухається під дією деякої сили, яку ми не бачимо, лінія в роботах Кандинського це відбиток простору тієї площини, тих просторів, яких ми не бачимо, які знаходяться за межами нашого тривимірного світу та які ми інтуюємо. Тобто в такий спосіб художник унаочнює життя в цих світах та всесвітах.

В роботах 1920х років, ми бачимо роботи, що вони на перший погляд здаються мінімалістичними і дуже геометричними. Навіть в роботі «Тарілка» ми бачимо фігуративні елементи, які перетворюються на елементи геометрії, нам тут хочеться бачити якісь натяки на хвилясту лінію, начебто це поверхня води, весло, парус, а це все можна сприймати як окремі геометричні площини, які дуже різні за напрямом, напругою, формою і кольором. Художник їх поєднує і це є величезним відкриттям, інновацією свого часу.

В роботі «Свято дракона»  художник використовує всі графічні елементарні засоби художньої виразності, лінію, штрих, нотний стан, який діагонально випромінюється з квадрата з нижнього правого кута до лівого верхнього і лінія, яка перетворюється на пляму, нагадуючи нам коло. Це різні за характером, формою, насиченістю, енергію, абсолютно різні елементи, які врівноважують композицію, де ми точно не знаємо, чи більші це ті, що поблизу нас, а менше ті, що далі, чи навпаки. Вся динаміка діалогу цих елементів перехрещується драконом, який не прозорий, не лінійний і, здається, більш масивним і енергійним.

Підсумовуючи дане занурення в народження абстрактного світу Кандинського згадаємо його слова:

«Абстрактне мистецтво створює поруч з реальним новий світ… Всередині він підпорядковується загальним законам «космічного всесвіту». Відтак з’являється новий «мистецький світ» – втім дуже реальний та конкретний світ. Тому я волію так зване «абстрактне мистецтво» називати «конкретним мистецтвом».