Матеріал підготовлений на основі виступу одного із провідних українських дизайнерів, засновника марки Vozianov Федора Возіанова на «Школі Стратегування»

У сучасному світі дизайн відіграє важливу роль не лише як естетичний інструмент, але і як стратегічний підхід до розв’язання комплексних проблем. Стратегічний дизайн виходить за рамки традиційного сприйняття дизайну як простого оформлення речей чи просторів і стає потужним засобом впливу на різні системи: від бізнесу до соціальних та технологічних процесів. Цей підхід орієнтується на довгострокові цілі, враховуючи глобальні тенденції, інновації та потреби суспільства.

Одним з ключових аспектів стратегічного дизайну є його здатність інтегрувати творчі та аналітичні методи для формування інноваційних рішень, які приносять користь як організаціям, так і користувачам. 

Як дизайн вийшов за межі моди й став прикладом стратегічного підходу, як вплинув на формування конкурентних переваг, розвиток інновацій та створення стійких рішень, здатних адаптуватися до майбутніх викликів, розбираємося на прикладі бренду Федора Возіанова.

Відхід від стандартів

Федір Возіанов починав як конвенційний дизайнер, але з часом відчув, що традиційний підхід йому нецікавий. Після виходу на міжнародну арену, він зрозумів, що стандартні підходи не відповідають його уявленням про дизайн. Тому дизайнер вирішив шукати власний шлях, який би задовольняв його творчі амбіції, попри невпевненість у тому, як цей підхід буде сприйнятий індустрією.

Основним рушійним фактором у творчості Федора Возіанова є цікавість, без якої йому важко займатися будь-якою діяльністю. Він вважає, що цікавість — це ключовий елемент у будь-якій сфері, адже саме вона дозволяє розвиватися й рухатися вперед. Творчість для нього — це процес пошуку нових ідей та шляхів, що не завжди збігаються з загальноприйнятими стандартами.

Суб’єктність в моді

Дизайнер прагне оживити свої творіння, створюючи з неживого об’єкта щось, що наближається до суб’єкта. Цей процес можна порівняти із завданням, яке ставив перед собою Франкенштейн — зробити з неживого живе. Багато творців мають таке бажання — перетворити створений об’єкт на щось живе, наділити його суб’єктністю. Але постає питання: навіщо це робити?

У контексті моди, об’єкт, як-от сукня, залишається просто річчю, тоді як суб’єкт має власну індивідуальність, навіть ім’я. Суб’єкти мають особливі риси, якими не можна керувати повністю, і це робить їх унікальними. 

Наприклад, в моді є предмети, які вже мають свої імена — особливо це стосується сумок або ювелірних виробів, які асоціюються з певними моделями чи брендами. Ім’я додає вартості, робить річ бажанішою та ціннішою. Саме це перетворює об’єкт на суб’єкт, що володіє власною цінністю, значущістю, а інколи й тривалішою життєздатністю в культурі.

Федір Возіанов також задумується над тим, чи можна надати суб’єктність сукні та, чи є в цьому сенс. 

Суб’єктність не лише підвищує цінність, але й додає нові функції — такі, які неможливі для простого об’єкта. Це стосується чуттєвості, індивідуальності й, можливо, навіть емоційної прив’язаності, що відрізняє суб’єкт від об’єкта.

Можна провести паралель зі штучним інтелектом, який також намагаються наділити суб’єктністю. Основне питання — навіщо створювати суб’єкт, який може діяти автономно? Можливо, це пов’язано з функціональністю, зручністю, або ж із простою людською цікавістю.

Проте, в сучасних технологічних системах створення штучного інтелекту має на меті створити суб’єкта, який може стати партнером людини. Об’єкт не може бути партнером, він лише виконує те, що йому вкажуть, наприклад, як класичні програми. Але суб’єкт має індивідуальність і потенційно може стати або партнером, або навіть ворогом. Це викликає багато питань, на які поки що немає відповідей, але прагнення створити суб’єкта є частиною людської натури.

Ця ж ідея може бути застосована і до створення речей, наприклад, суконь. Чи може сукня стати не просто об’єктом, а суб’єктом? Це порушує питання про роль сукні в системі моди. Федора Возіанова надихнув Казимир Малевич і його «Чорний квадрат». Він радикально змінив підхід до мистецтва, стверджуючи, що справжній творець створює щось нове, а не просто копіює реальність.

Малевич обнулив усе попереднє мистецтво, заявивши, що художники, які просто зображують реальність, не є справжніми творцями. Вони лише копіюють те, що вже існує. 

Він же створив «Чорний квадрат» як новий концепт – форму, яка не зустрічається в природі, але є продуктом людського творчого акту. Ця картина не є зображенням чогось іншого, це саме те, що вона представляє: квадрат, який символізує нове бачення мистецтва.

Отже, відповідь на питання про можливість перетворити сукню на суб’єкт, який би мав власну індивідуальність і роль, вже існувала – вона була в тому, щоб відійти від копіювання реальності й створити щось нове.

Малевич назвав свій напрямок у мистецтві «безпредметним», бо він відмовився копіювати предмети, що його оточують, створюючи щось абсолютно нове. Для Федора Возіанова це стало підказкою: якщо створювати нову моду, то вона теж повинна бути «без» — але без чого саме?

Традиційно мода починається з тіла. У навчальних закладах дизайн моделюється навколо тіла: його компоненти розкладають, щоб створити крій одягу. Тіло в такій системі — головний герой, адже будь-яка сукня прагне вдосконалити тіло, але з часом цей союз втрачає гармонію. Конфлікт виникає, коли тіло та одяг перестають відповідати одне одному. Як вихід — прибрати тіло з рівняння. Питання лише в тому, як саме це зробити.

Тут на допомогу знову приходить Малевич із його «Чорним квадратом». Дизайнер спробував створити сукню на основі чорного квадрата, який не відображає форму тіла. Для цього він використав квадрат зі стороною 130-150 сантиметрів, що відповідає ширині рулону тканини, і перетворив його на сукню. Ідея виявилася простою, але відкрила безліч можливостей. Можна створити безліч різних суконь із квадратів. Перша створена сукня, стала основою для подальших експериментів.

Особливість такої сукні в тому, що вона має властивість адаптуватися до різних фігур, завдяки блискавці, що підганяє її під об’єм тіла. Вона зберігає суб’єктність, але водночас стає частиною тіла людини. Однак у будь-який момент вона може змінити свою функцію і знову стати чимось іншим.

Назва була очевидною — «Сукня Квадрат». В такому випадку, сукня як суб’єкт має власне ім’я, і не потрібно навіть задумуватись, як її називати. Вона сама говорить за себе. Не можна просто назвати її «маленькою чорною сукнею», адже таких багато. Проте, по суті, вона і є такою, тільки через призму іншого підходу. Після створення квадрата, з’явилося питання: а чи можна зробити сукню на основі кола?

Що цікаво, технологічні переваги цього підходу стали очевидними під час виробництва. Перші сукні вирізали за допомогою лазера. Це дозволило скоротити процес створення одягу, оскільки лазер одночасно виконував і крій, і частину пошиття. Потрібно було лише додати блискавку. Таким чином, практично обійшлися без традиційного процесу шиття.

Ця технологія дала ще одне відкриття — блискавка перестала бути просто застібкою. Вона стала регулятором розміру, який дозволяє підганяти сукню під будь-яку фігуру, незалежно від параметрів талії чи зросту. Наприклад, дитячий хор «Щедрик» замовив у Федора Возіанова сукні, які можуть адаптуватися до росту дівчаток у віці від 5 до 18 років. В результаті було створено 60 таких суконь у трьох розмірах, які служать вже понад 10 років і підлаштовуються під кожну дівчинку завдяки регульованим зав’язкам.

Створена брендом Vozianovсукня стала не тільки функціональною, а й позачасовою. Вона не підпадає під стандартні поняття «модна» чи «немодна». Її купують щороку, і попит на неї лише зростає, тому що вона стоїть осторонь від звичних тенденцій моди.

Як результат, теоретичні роздуми про безпредметність і суб’єктність привели до конкретних результатів, які довели свою життєздатність у реальному світі.

Скептичний дизайн

Федір Возіанов каже, що для нього стало цікаво працювати над модою, коли він зрозумів, що існує інший підхід до її створення. Замість звичного розподілу на дизайн одягу, інтер’єрів чи меблів, його бренд почав бачити весь цей світ як єдину цілісність. Тому, не маючи традиційної дизайнерської освіти, він вирішив сприймати дизайн як єдине ціле, що дозволило легше знаходити спільне між різними сферами.

Наприклад, предметна дизайнерка Анна Манако з Верони, Італія, яка займається дизайном меблів, запропонувала спільний проєкт, над яким працювали дистанційно. І вже за чотири місяці створили проєкт під назвою One Pattern. Суть полягала в тому, що предмети інтер’єру й одяг були зроблені за єдиним кроєм. Тобто, той самий крій можна було застосувати до столу або стільця, а також до тканини для одягу. Цей підхід дозволив по-новому подивитися на дизайн і об’єднати меблі з модою.

Цікаво, що дизайнери меблів не створюють свої вироби для якоїсь конкретної категорії людей. Вони не задумуються про те, чи підходить їхній стілець тільки для однієї групи, а створюють його для всіх. 

Федір Возіанов прийняв цей підхід і до одягу: якщо створювати одяг, що підходить багатьом людям, не дивлячись на їхній розмір чи стиль життя, можна досягти нових результатів.

Заглиблюючись у ці питання, дизайнер зрозумів, що мода часто є авторитарною. Люди звикли, що, купуючи штани, вони мусять підлаштовуватися під їх розмір. Але якби одяг міг адаптуватися під людей, то це б зробило його демократичнішим. У своєму підході дизайнеру важливо враховувати, що розмір людини змінюється протягом дня — навіть на кілька міліметрів. Отже, виникає питання: чи можна створити одяг, який би враховував ці зміни?

Федір Возіанов назвав свій підхід скептичним дизайном. Це означає, що ми дивимося на речі не лише як на суму переваг, а і як на сукупність недоліків. Наприклад, звичайні штани мають недоліки, як-от фіксований розмір чи довжина. Тому дизайнер вирішив трохи переосмислити традицію і змінити підхід. Замість звичної застібки до штанів додали блискавку, яка дозволяє адаптувати їх до актуального розміру людини, полегшуючи процес вдягання до кількох простих рухів. 

Цей скептичний, індустріальний підхід дозволив створити одяг, який підлаштовується під користувача і залишається функціональним та зручним.

Функціональний дизайн

Прикладом функціонального дизайну можна назвати одяг для подорожей. Федір Возіанов розробив вироби, які враховують кліматичні умови різних країн, де протягом дня температура може різко змінюватися. Було б ідеально мати такий одяг, який «зникає» у спеку і з’являється у прохолодну погоду. 

Дизайнер ще не створив подібного, але знайшов рішення для адаптації одягу, наприклад, рюкзак, який перетворюється на дощовик, якщо починається дощ. Такі речі вже випробувані клієнтами й додають зручності.

Бренд Vozianov застосовує цей підхід до тренчів, курток і навіть теплих пальт, надаючи їм додаткову функціональність, що також відповідає принципам скептичного дизайну.

Що стосується українського національного одягу, то дизайнер почав займатися цим ще у 2006 році. За словами Федора Возіанова, вироби з етнічними елементами мали більший попит за кордоном — у Кореї, Франції, Італії, але не в Україні. Однак із початком війни ситуація змінилася, бо виникла потреба у національній ідентифікації. Саме тому бренд вирішив створити простий, але символічний дизайн — сорочку з тризубом, де цей елемент є не просто принтом, а частиною самого крою.

Ці вироби отримали визнання не тільки в Україні, але й по всьому світу — від Австралії до Японії, що підтвердило віру дизайнера в те, що українці, де б вони не були, прагнуть ідентифікувати себе через одяг.

Також бренд Vozianov працює над створенням адаптивного одягу для людей з особливими потребами. Наприклад, розробили куртку з застібкою, яку можна легко застебнути однією рукою. Один клієнт, ветеран війни, втратив руку й ногу і звернувся до дизайнера із запитом на створення зручного одягу. Завдяки розробкам бренду, він зміг самостійно користуватися курткою, що говорить про те, що функціональні рішення мають велике значення для людей з інвалідністю.

Зараз Федор Возіанов продовжує роботу над створенням адаптивного одягу, який би був стильним, зручним і максимально функціональним для людей із різними потребами.