Русло ідентичності
Матеріал підготовлений інтелектуальною агенцією TransformWISE спільно із заступником голови комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Костянтином Богатовим та Головою ГО «ГР «Почайна», членкинею Національної спілки краєзнавців України Аннабеллою Моріною
Струмок проти імперії
Стратегічні наративи відіграють ключову роль у формуванні історичної пам’яті та ідентичності. В умовах сучасної гібридної війни, коли інформаційний простір є ареною боротьби за правду, відродження історичних топонімів і повернення пам’яті про знакові місця набуває особливого значення.
Річка Почайна – одна з найдавніших річок Києва, яка має важливе культурне, історичне та екологічне значення. Її відродження є не лише питанням міського розвитку, але й стратегічним актом боротьби за збереження історичної правди перед викликами російської пропаганди. Відновлення Почайни стає частиною ширшого руху за деколонізацію історичного наративу та відновлення національної самосвідомості українців.
Історична значущість Почайни
Є різні літописні зводи, в яких представлена «Повість временних літ». Вперше назва Почайна згадується у зв’язку із візитом візантійських послів до княгині Ольги у 955 році:
«Аще ты тако же постоиши у мене въ Почайнѣ, якоже азъ въ Суду, то тогда ти дамъ» — Лаврентьевская летопись.
У текстах літописців зазначено, що князь Володимир хрестив жителів Києва у водах Почайни, що робить цю річку одним із ключових символів переходу від язичництва до християнства.
«Посем же князь великий Владимер посла по всему граду, глаголя: «Поидите на реку Почайну креститеся. Аще кто не идет креститеся…» Наутрии же князь великий Владимер с попы на реку Почаю снидеся без числа людей» — Повесть временных лет// Холмогорская летопись, ПСРЛ. — Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1977. — Т. XXXIII. Холмогорская летопись. Двинский летописец. — С. 28.
Зустрічається й інша форма назви річки — Почая:
«Посемъ князь велики Владимеръ по всему граду, глаголя сице: «поидите на реку Почаю креститися, аще ли кто не поидеть креститися…» Наутріе же князь великій Владимеръ съ попы царициными и съ Корсунскими на реку Почаю сниде, безъ числа люди…» — Львовская летопись. IV // Полное собрание русских летописей, изданное по высочайшему повелению императорской Археографической комиссии. — СПб., 1910. — Т. XX. Львовская летопись. — С. 84.
До прийняття християнства вона відігравала важливу роль у слов’янських обрядах, зокрема пов’язаних із поклонінням водним божествам та природним стихіям. У давніх переказах і літературі вона згадується як своєрідна межа між світом живих і мертвих, аналог давньогрецької річки Стікс, а її води використовувалися в ритуальних очищеннях.
Образ річки Почайни існує в українському фольклорі, а Ліна Костенко у своєму вірші підкреслює її забуття та зникнення:
«Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній, а не в Дніпрі»
Почайна також була важливою для торгівлі та економіки Києва, оскільки вона з’єднувалася з Дніпром, створюючи транспортний вузол для купців, що подорожували варязьким шляхом «із варяг у греки».
Протягом століть русло Почайни мандрувало через природні процеси та змінювалося, завдяки активній людській діяльності. Внаслідок урбанізації притоки Почайни — річки Коноплянка, Западинка, Курячий Брід, Сирець, Бабин Яр, Кирилівський ручай частково інтегрувалися в систему дренажних каналів, а сама річка була перетворена на водну систему, яка складається з 6 водойм озерного типа, поєднаних перепускними підземними каналами, а також малу річку в частково каналізованому руслі.
Радянська влада практично знищила річку, викресливши з мап її стародавню назву, що призвело до того, що кияни думали, що Почайна зникла назавжди або тече десь під землею під вулицею Почайнинською.
Знищення та забуття річки
У 1740 році після створення каналу для швидшого проходу кораблів в гавань на Почайні, піщана коса, яка до того розділяла її та Дніпро в районі сучасної Поштової площі, була підтоплена, і річки фактично поєднались. А у 1899 році Почайнинська (вона ж Оболонська) затока була перетворена на Річкову гавань (так звана «Гавань імператора Миколи II»).
У 1930-х роках через русло Почайни проклали залізничну колію Північного залізничного півкільця, таким чином відрізавши річку від Гавані та Подолу, а назву «Почайна» вилучили з офіційних карт Києва. Це стало частиною загального процесу переписування історії та ліквідації топонімів, які нагадували про давньоруську спадщину міста.
Радянська урбаністична політика передбачала масштабне розширення Києва, що супроводжувалося активним будівництвом житлових кварталів і транспортної інфраструктури. Русло Почайни послужило для будівництва району Оболонь у 1970-1980-х роках — з нього намивали пісок для підняття рівня району. Після цього на руслі Почайни була сформована водна система з 6 озер та малої річки, поєднаних підземними каналами.
Система водойм, що залишилася від Почайни, отримала назву «Опечень» і використовувалася як дренажна система, що ще більше сприяло виключенню Почайни з міського середовища. Річку було майже знищено як природний водний об’єкт.
Відродження Почайни
У 2016 році завдяки тиску членкині Національної спілки краєзнавців України Аннабелли Моріної та депутата Київради Костянтина Богатова, Київрада змінила детальний план території, що дозволило зберегти відкритий відрізок русла довжиною 1074 метри.
Також в ході цієї боротьби вдалося повернути назву Почайна на мапу міста Києва.
Це стало прикладом ефективної взаємодії активістів та влади задля збереження історичної пам’яті. Того ж року Аннабелла Моріна та Костянтин Богатов заснували ГО «ГР Почайна».
У 2017 році за ініціативи депутата Київради Костянтина Богатова та голови ГО «ГР Почайна» Аннабелли Моріної Київрадою було надано статус парків культури та відпочинку біля річкового русла Почайни, а також озер системи: Йорданського та Кирилівського. Надалі ГО супроводжувала проєктні роботи.
У 2018 році в межах політики декомунізації Київська міська рада за ініціативи заступника голови комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Костянтина Богатова та сприяння ГО «ГР «Почайна» ухвалила рішення про перейменування станції метро «Петрівка» на «Почайна». Це стало символічним актом повернення історичної назви та актуалізації пам’яті про річку.
У 2021 році почалися роботи із будівництва парку Почайна вздовж річкового русла та гідротехнічні роботи із ревіталізації ріки, тобто приведення її до природного стану. На момент широкомасштабного вторгнення на берегах Почайни знаходилось 100 метрових секцій демонтованого бетонного лотка, в якому декілька десятиріч протікала ріка. Ці бетонні споруди були використані засновниками ГО «ГР «Почайна» для спорудження захисних укріплень Оболонського району.
Геополітичний контекст: боротьба за історичну правду
За час повномасштабного вторгнення росії в Україну кремль використовує історичні маніпуляції для легітимізації анексії Криму, стверджуючи, що князь Володимир прийняв хрещення в Херсонесі. Це викривлення історичних фактів спрямоване на викрадення давньоруської спадщини та заперечення ролі Києва як центру хрещення Русі.
Основні тези наративу путіна щодо «хрещення Русі в Криму» звучать так:
- Крим – «колиска православ’я»
путін намагається представити Крим як місце, де нібито почалося хрещення Русі. Він акцентує на тому, що князь Володимир прийняв хрещення в Корсуні (Херсонесі), що знаходиться на території сучасного Севастополя. - Історична тяглість і «право» росії
Використовуючи цей аргумент, Кремль намагається виправдати анексію Криму, мовляв, це «сакральна територія», яка належить «русскому миру». - Маніпуляція релігійними структурами
У цьому наративі важливу роль відіграє намагання ототожнити Московський патріархат із «істинною» спадкоємністю православ’я, тоді як інші церкви (ПЦУ, УГКЦ, УПЦ) подаються як «розкольницькі» або такі, що відійшли від «справжньої традиції». - Переписування історії Київської Русі
У пропагандистській версії історії Київська Русь трактується не як окрема цивілізація з центром у Києві, а як частина «єдиної великої росії». Це супроводжується фальсифікацією історичних карт та фактів. - Поєднання історії, релігії та політики
Створення «духовних» символів на зразок парку «Херсонес Таврійський» або заяви про «тисячолітню єдність» Києва і Криму використовуються для закріплення політичного контролю над півостровом і створення ілюзії історичної необхідності його приналежності до росії.
Наратив росії є класичним прикладом імперського підходу до історії, де минуле використовується для виправдання сучасної експансії.
Відновлення Почайни як автентичного місця хрещення Київської Русі є ключовим контраргументом до російських історичних міфів.
Збереження історичних топонімів допомагає формувати правдивий наратив про походження Київської держави.
Американський історик Тімоті Снайдер у своїх лекціях стверджує, що повернення історичних назв є важливим засобом боротьби за національну ідентичність. Відродження Почайни сприяє відновленню зв’язку поколінь та укріпленню історичної пам’яті українців.
Почайна як символ української ідентичності
Відновлення Почайни є не лише екологічним, але й культурно-історичним проєктом, що має стратегічне значення для України. Він демонструє важливість громадських ініціатив, здатних впливати на державні рішення, і є відповіддю на інформаційну війну, спрямовану на переписування історії Київської Русі.
Завдяки зусиллям активістів, дослідників і державних установ, Почайна повертається як важливий елемент київського ландшафту і національної пам’яті.
Матеріал підготовлений інтелектуальною агенцією TransformWISE спільно із заступником голови комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Костянтином Богатовим та Головою ГО «ГР «Почайна», членкинею Національної спілки краєзнавців України Аннабеллою Моріною
Струмок проти імперії
Стратегічні наративи відіграють ключову роль у формуванні історичної пам’яті та ідентичності. В умовах сучасної гібридної війни, коли інформаційний простір є ареною боротьби за правду, відродження історичних топонімів і повернення пам’яті про знакові місця набуває особливого значення.
Річка Почайна – одна з найдавніших річок Києва, яка має важливе культурне, історичне та екологічне значення. Її відродження є не лише питанням міського розвитку, але й стратегічним актом боротьби за збереження історичної правди перед викликами російської пропаганди. Відновлення Почайни стає частиною ширшого руху за деколонізацію історичного наративу та відновлення національної самосвідомості українців.
Історична значущість Почайни
Є різні літописні зводи, в яких представлена «Повість временних літ». Вперше назва Почайна згадується у зв’язку із візитом візантійських послів до княгині Ольги у 955 році:
«Аще ты тако же постоиши у мене въ Почайнѣ, якоже азъ въ Суду, то тогда ти дамъ» — Лаврентьевская летопись.
У текстах літописців зазначено, що князь Володимир хрестив жителів Києва у водах Почайни, що робить цю річку одним із ключових символів переходу від язичництва до християнства.
«Посем же князь великий Владимер посла по всему граду, глаголя: «Поидите на реку Почайну креститеся. Аще кто не идет креститеся…» Наутрии же князь великий Владимер с попы на реку Почаю снидеся без числа людей» — Повесть временных лет// Холмогорская летопись, ПСРЛ. — Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1977. — Т. XXXIII. Холмогорская летопись. Двинский летописец. — С. 28.
Зустрічається й інша форма назви річки — Почая:
«Посемъ князь велики Владимеръ по всему граду, глаголя сице: «поидите на реку Почаю креститися, аще ли кто не поидеть креститися…» Наутріе же князь великій Владимеръ съ попы царициными и съ Корсунскими на реку Почаю сниде, безъ числа люди…» — Львовская летопись. IV // Полное собрание русских летописей, изданное по высочайшему повелению императорской Археографической комиссии. — СПб., 1910. — Т. XX. Львовская летопись. — С. 84.
До прийняття християнства вона відігравала важливу роль у слов’янських обрядах, зокрема пов’язаних із поклонінням водним божествам та природним стихіям. У давніх переказах і літературі вона згадується як своєрідна межа між світом живих і мертвих, аналог давньогрецької річки Стікс, а її води використовувалися в ритуальних очищеннях.
Образ річки Почайни існує в українському фольклорі, а Ліна Костенко у своєму вірші підкреслює її забуття та зникнення:
«Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній, а не в Дніпрі»
Почайна також була важливою для торгівлі та економіки Києва, оскільки вона з’єднувалася з Дніпром, створюючи транспортний вузол для купців, що подорожували варязьким шляхом «із варяг у греки».
Протягом століть русло Почайни мандрувало через природні процеси та змінювалося, завдяки активній людській діяльності. Внаслідок урбанізації притоки Почайни — річки Коноплянка, Западинка, Курячий Брід, Сирець, Бабин Яр, Кирилівський ручай частково інтегрувалися в систему дренажних каналів, а сама річка була перетворена на водну систему, яка складається з 6 водойм озерного типа, поєднаних перепускними підземними каналами, а також малу річку в частково каналізованому руслі.
Радянська влада практично знищила річку, викресливши з мап її стародавню назву, що призвело до того, що кияни думали, що Почайна зникла назавжди або тече десь під землею під вулицею Почайнинською.
Знищення та забуття річки
У 1740 році після створення каналу для швидшого проходу кораблів в гавань на Почайні, піщана коса, яка до того розділяла її та Дніпро в районі сучасної Поштової площі, була підтоплена, і річки фактично поєднались. А у 1899 році Почайнинська (вона ж Оболонська) затока була перетворена на Річкову гавань (так звана «Гавань імператора Миколи II»).
У 1930-х роках через русло Почайни проклали залізничну колію Північного залізничного півкільця, таким чином відрізавши річку від Гавані та Подолу, а назву «Почайна» вилучили з офіційних карт Києва. Це стало частиною загального процесу переписування історії та ліквідації топонімів, які нагадували про давньоруську спадщину міста.
Радянська урбаністична політика передбачала масштабне розширення Києва, що супроводжувалося активним будівництвом житлових кварталів і транспортної інфраструктури. Русло Почайни послужило для будівництва району Оболонь у 1970-1980-х роках — з нього намивали пісок для підняття рівня району. Після цього на руслі Почайни була сформована водна система з 6 озер та малої річки, поєднаних підземними каналами.
Система водойм, що залишилася від Почайни, отримала назву «Опечень» і використовувалася як дренажна система, що ще більше сприяло виключенню Почайни з міського середовища. Річку було майже знищено як природний водний об’єкт.
Відродження Почайни
У 2016 році завдяки тиску членкині Національної спілки краєзнавців України Аннабелли Моріної та депутата Київради Костянтина Богатова, Київрада змінила детальний план території, що дозволило зберегти відкритий відрізок русла довжиною 1074 метри.
Також в ході цієї боротьби вдалося повернути назву Почайна на мапу міста Києва.
Це стало прикладом ефективної взаємодії активістів та влади задля збереження історичної пам’яті. Того ж року Аннабелла Моріна та Костянтин Богатов заснували ГО «ГР Почайна».
У 2017 році за ініціативи депутата Київради Костянтина Богатова та голови ГО «ГР Почайна» Аннабелли Моріної Київрадою було надано статус парків культури та відпочинку біля річкового русла Почайни, а також озер системи: Йорданського та Кирилівського. Надалі ГО супроводжувала проєктні роботи.
У 2018 році в межах політики декомунізації Київська міська рада за ініціативи заступника голови комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Костянтина Богатова та сприяння ГО «ГР «Почайна» ухвалила рішення про перейменування станції метро «Петрівка» на «Почайна». Це стало символічним актом повернення історичної назви та актуалізації пам’яті про річку.
У 2021 році почалися роботи із будівництва парку Почайна вздовж річкового русла та гідротехнічні роботи із ревіталізації ріки, тобто приведення її до природного стану. На момент широкомасштабного вторгнення на берегах Почайни знаходилось 100 метрових секцій демонтованого бетонного лотка, в якому декілька десятиріч протікала ріка. Ці бетонні споруди були використані засновниками ГО «ГР «Почайна» для спорудження захисних укріплень Оболонського району.
Геополітичний контекст: боротьба за історичну правду
За час повномасштабного вторгнення росії в Україну кремль використовує історичні маніпуляції для легітимізації анексії Криму, стверджуючи, що князь Володимир прийняв хрещення в Херсонесі. Це викривлення історичних фактів спрямоване на викрадення давньоруської спадщини та заперечення ролі Києва як центру хрещення Русі.
Основні тези наративу путіна щодо «хрещення Русі в Криму» звучать так:
- Крим – «колиска православ’я»
путін намагається представити Крим як місце, де нібито почалося хрещення Русі. Він акцентує на тому, що князь Володимир прийняв хрещення в Корсуні (Херсонесі), що знаходиться на території сучасного Севастополя. - Історична тяглість і «право» росії
Використовуючи цей аргумент, Кремль намагається виправдати анексію Криму, мовляв, це «сакральна територія», яка належить «русскому миру». - Маніпуляція релігійними структурами
У цьому наративі важливу роль відіграє намагання ототожнити Московський патріархат із «істинною» спадкоємністю православ’я, тоді як інші церкви (ПЦУ, УГКЦ, УПЦ) подаються як «розкольницькі» або такі, що відійшли від «справжньої традиції». - Переписування історії Київської Русі
У пропагандистській версії історії Київська Русь трактується не як окрема цивілізація з центром у Києві, а як частина «єдиної великої росії». Це супроводжується фальсифікацією історичних карт та фактів. - Поєднання історії, релігії та політики
Створення «духовних» символів на зразок парку «Херсонес Таврійський» або заяви про «тисячолітню єдність» Києва і Криму використовуються для закріплення політичного контролю над півостровом і створення ілюзії історичної необхідності його приналежності до росії.
Наратив росії є класичним прикладом імперського підходу до історії, де минуле використовується для виправдання сучасної експансії.
Відновлення Почайни як автентичного місця хрещення Київської Русі є ключовим контраргументом до російських історичних міфів.
Збереження історичних топонімів допомагає формувати правдивий наратив про походження Київської держави.
Американський історик Тімоті Снайдер у своїх лекціях стверджує, що повернення історичних назв є важливим засобом боротьби за національну ідентичність. Відродження Почайни сприяє відновленню зв’язку поколінь та укріпленню історичної пам’яті українців.
Почайна як символ української ідентичності
Відновлення Почайни є не лише екологічним, але й культурно-історичним проєктом, що має стратегічне значення для України. Він демонструє важливість громадських ініціатив, здатних впливати на державні рішення, і є відповіддю на інформаційну війну, спрямовану на переписування історії Київської Русі.
Завдяки зусиллям активістів, дослідників і державних установ, Почайна повертається як важливий елемент київського ландшафту і національної пам’яті.
