Скульптура – це тяжка штанга
Стаття була розроблена на основі інтелектуального занурення TransformWISE в рамках навчального проекту “СТУДНЯ”.
Кейс «Скульптура – це тяжка штанга» розроблений TransformWISE.
Місто Канів
Місце дивовижної природи та історичної тяглості, де похований Тарас Григорович Шевченко, де є Успенський Собор та Канівський Заповідник. Якщо досліджувати значення слова «канів», то воно означає «ханський перевіз» та «місце крові». Ще однією версією у перекладі з тюркської — «Дім Хана» («Кхан ев»), тим самим натякаючи, що в ХVI столітті Канів був одним із осередків формування козацтва. Місто навіть було неофіційною козацькою столицею. «Черкаси канівські» – так називали тоді козаків, які збиралися та будували хутори на землях канівського старости, майбутнього засновника Запорізької Січі – Дмитра Байди-Вишневецького. А трохи пізніше доля пов’язала із Каневом видатних козацьких полководців Івана Підкову та Самійла Кішку. Отамани були поховані поряд із містом на Чернечій горі (нині гора називається Тарасовою), де в ті часи стояв шанований козаками Успенський монастир.
Фото з сайту Ukraїner
Якщо торкатись природи, то Каневу є чим хизуватись – природній заповідник, який у 2023 році відсвяткував своє 100-річчя. Він є одним з найстаріших заповідників України, який розташований на правому березі та заплавних островах Дніпра. Межує з меморіальним парком Тарасова гора в якому мешкають десятки рідкісних видів птахів і тварин.
Репортаж Ukraїner: “Канівський заповідник. Вартові природи”.
Тарасова гора за 1 хвилину від Ukraїner
Частиною національного заповідника є Чернеча або Тарасова гора, одна з тих, яка тягнеться вздовж берега Дніпра. Новітня історія якої розпочалася у XIX ст. після перепоховання тут класика української літератури Тараса Шевченка.Згідно заповіту Шевченка, 22 травня 1861 року поет був тут перепохований і у 1884-му було відкрито народний музей «Тарасова світлиця» та встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест. А у 1939 році був збудований Канівський музей Тараса Шевченка. Приміщення музею було збудоване в 1935–1937 роках за проєктом архітектора Василя Кричевського, якого вважають автором українського архітектурного модерну.
Музейна збірка почала формуватися ще з часів першого музею «Тарасової світлиці». Деякі з експонатів подаровані досить відомими особистостями. Наприклад, Леся Українка вишила тематичного рушника, що звичайно зберігався у музеї. З 1939 року колекція значно збільшилася витворами скульптури, декоративного мистецтва, живопису, графіки. Важливе місце у колекції займають меморіальні речі, що привезли з Санкт-Петербурга після похованням Кобзаря: частинки з металевого вінка, червона китайка, віньєтка з домовини, рушники. На стінах та полицях музею також розташовані речі, які зображають вигляд Тарасової гори та могили поета на різних етапах історії.
Колекція нараховує понад 20 тисяч предметів, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів.
Скульптура та Канів
Шевченковa Алея в Каневі
Але це все не єдине чим Канів магнетично притягує увагу, в минулому столітті в Канів їздили на літню практику пленери студенти та викладачі Київського художнього інституту (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури).
З 2000х років ця увага не припинялась, у 2007 році була створена Шевченкова Алея за сприяння Президента України Віктора Ющенка. Це алея з 19 скульптур біля підніжжя Тарасової гори у Каневі, яка присвячена персонажам творів Тараса Шевченка.
Сорок днів над їх створенням з брил пісковику й вапняку працювали провідні майстри з різних куточків України. Спершу монументи планували вишикувати від Успенського собору до Чернечої гори — за маршрутом останнього шляху Кобзаря. Проте скульптори наполягли, щоб їхні роботи стояли разом, тож під Тарасовою горою вони утворили своєрідний парк скульптур.
Архівне фото радянської турбази в Каневі
В той самий час зі створенням Шевченківської алеї, Канів стає центром тяжіння для мистецької ініціативи Юрія Сташківа. Юрій та його товариш Святослав Вакарчук цікавляться територією колишньої покинутої після Чорнобильської трагедії радянської турбази у підніжжя Заповідника та березі Дніпра. Придбавши цю територію, Сташків починає реалізовувати свій задум. Його сильне захоплення мистецтвом знаходить своє вираження у мистецькому об’єднанні ЧервонеЧорне. Метою якого стає сприяння просуванню сучасного мистецтва України.
І саме для реалізації цієї мети започатковується художня резиденція на тій самій території старої радянської турбази в Каневі. Резиденція, яка з часом обростає інфраструктурою, готелем «Княжа гора», ресторацією та галереєю «ЧервонеЧорне».
Юрій Сташків – член ради директорів, радник, співзасновник STVgroup, співзасновник, радник програмного забезпечення Gardenize, засновник арт-групи ChervoneChorne (Канів) та колекціонер мистецтв.
До художньої резиденції у 2011 році додається скульптурний симпозіум. Поштовхом до започаткування якого стало знайомство Юрія зі скульптором Олександром Дяченком, а саме зі скульптурою Дяченка «Голий», яка фактично змінила уявлення колекціонера про пластичне мистецтво. Відтоді скульптурний симпозіум стає регулярною та щорічною подією, а одним із його незмінних кураторів став Олександр Дяченко. Впродовж симпозіумів професійні скульптори проживають в художній резиденції і працюють разом, створюючи твори. Щороку Канівський симпозіум приймав іноземних митців, таким чином симпозіум зарекомендував себе як міжнародний і став відомим у світовій спільноті скульпторів. Для прикладу, у 2013-му році закордонних учасників там було стільки ж, скільки й вітчизняних.
Проводячи щорічні симпозіуми, простір біля готелю «Княжа Гора» було вирішено перетворити у Скульптурний парк. Парк почав наповнюватись роботами сучасних українських та іноземних скульпторів: Василя Корчового, Владислава Волосенко, Олександра Дяченко, Юлія Синькевича, Віталія Протосені, Василя Татарського, Олега Капустяка, Олексія Золотарьова, Володимира Кочмара, Миколи Білика, Алессіо Ранальді з Італії, Валеріана Джикії та Джоні Гогаберішвілі з Грузії, американця Томаса Оліви, Тетяни Премінгер з Ізраїлю, Йошимі Хашимото, Йошио Ягі з Японії та ін. Симпозіум став простором для спільної творчості, зміцнення міжнародних зв’язків і традицій скульптури в камені. Для авторів з інших країн це ще й можливість по знайомитися з українською історією та культурою.
“Вода”, Йошин Огата
“Чоловіча голова”, Олександр Дяченко
Карта Скульптурного парку
“Горизонтальний торс”, Владислав Волосенко
“Геометрична архаїка” Олексія Золотарьова
Ця мистецька ініціатива Юрія перетворилась в серйозне дослідження взаємозв’язків мистецтва, етапів розвитку, документації цих процесів, створення дискусійної платформи для міжкультурного діалогу, формування нового іміджу України завдяки співпраці з міжнародними художниками та профільними інституціями. Також «Червонечорне» має напрямок видавництва, яке видає мистецькі альбоми та книги, що підсилює вплив діяльності.
«ЧервонеЧорне» на своєму сайті відповідаючи на питання – чому саме Канів та яка ціль симпозіуму, пояснюють це тим, що Канів це місце, яке насичене мистецьким потенціалом. Яке сприяє розвитку нової творчості, відкриває для митців нові шляхи та можливість працювати з історією водночас. Також через своє минуле Канів має усі шанси бути потужним культурним центром. А стосовно цілі, то на симпозіумах і резиденціях відбувається взаємовигідний обмін: митці збагачують місто своїми формами, ідеями, естетикою. Канів навзаєм надає їм свої ресурси: дивовижну природу, історичну тяглість, можливість спілкуватися та взаємодіяти з іншими художниками навколо. Таким чином, місто отримує потужну культурну складову й дарує своїм мешканцям і гостям відчуття «місця сили». А учасники симпозіумів і резиденцій можуть експериментувати, шукати нові творчі шляхи та удосконалювати навички.
Якщо питати Юрія чому саме скульптура, яка причина обрання цього виду мистецтва, він легко заявляє – «Скульптура – це тяжка штанга, яка не для всіх, тому треба працювати».
Варто зазначити, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну стало неможливо продовжувати симпозіум в його звичному форматі і довелось фактично заморозити проєкт. Але симпозіум зміг розширити свої горизонти і у 2023 році «ЧервонеЧорне» створили можливість для того аби скульптури зі скульптурного парку почали свою подорож. За ініціативи Юрія в Стрийському парку Львова започатковано проект Скульптурний маршрут, у якому представлені 8 сучасних скульптур з колекції мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне».
Cкульптури у Стрийському парку
А саме це скульптури: Йошина Огата «Вода» (2018), Олександра Дяченко «Жіноча Голова» (2012), «Чоловіча голова» (2014) та «Близнюки» (2021), Віталія Протосєня «Архітектоніка руху» (2021), Олега Капустяк «Нащадок Героїв» (2011), Здравко Здравков / Zdravko Zdravkov (Болгарія) «Structure» (2021) та Василя Корчового «Впевнена» (2021).
Як не дивно, з появою Скульптурного маршруту відвідуваність парку збільшилась. Як відмічає Юрій Сташків: «Люди сюди зараз дуже часто приїжджають дивитись скульптури. В нас такої відвідуваності до війни не було. Відпочити психологічно. Вони відчувають, що від каменю, від скульптури вони можуть отримати щось важливе для них, щось своє кожен знаходить. Це певним чином впливає на те, як людина вібрує, психологічно налаштована».
Скульптурний маршрут став логічним продовженням започаткованої багато років тому мистецької ініціативи. Проект був підтриманий Львівською міською радою, Львівською обласною радою за сприяння куратора Павла Гудімова (артцентр Я Галерея).
Використано:
Матеріали з сайту мистецького об’єднання ЧервонеЧорне
Фото з експедиції команди TrasformWISEдо Канева
Стаття була розроблена на основі інтелектуального занурення TransformWISE в рамках навчального проекту “СТУДНЯ”.
Кейс «Скульптура – це тяжка штанга» розроблений TransformWISE.
Місто Канів
Місце дивовижної природи та історичної тяглості, де похований Тарас Григорович Шевченко, де є Успенський Собор та Канівський Заповідник. Якщо досліджувати значення слова «канів», то воно означає «ханський перевіз» та «місце крові». Ще однією версією у перекладі з тюркської — «Дім Хана» («Кхан ев»), тим самим натякаючи, що в ХVI столітті Канів був одним із осередків формування козацтва. Місто навіть було неофіційною козацькою столицею. «Черкаси канівські» – так називали тоді козаків, які збиралися та будували хутори на землях канівського старости, майбутнього засновника Запорізької Січі – Дмитра Байди-Вишневецького. А трохи пізніше доля пов’язала із Каневом видатних козацьких полководців Івана Підкову та Самійла Кішку. Отамани були поховані поряд із містом на Чернечій горі (нині гора називається Тарасовою), де в ті часи стояв шанований козаками Успенський монастир.
Фото з сайту Ukraїner
Якщо торкатись природи, то Каневу є чим хизуватись – природній заповідник, який у 2023 році відсвяткував своє 100-річчя. Він є одним з найстаріших заповідників України, який розташований на правому березі та заплавних островах Дніпра. Межує з меморіальним парком Тарасова гора в якому мешкають десятки рідкісних видів птахів і тварин.
Репортаж Ukraїner: “Канівський заповідник. Вартові природи”.
Тарасова гора за 1 хвилину від Ukraїner
Частиною національного заповідника є Чернеча або Тарасова гора, одна з тих, яка тягнеться вздовж берега Дніпра. Новітня історія якої розпочалася у XIX ст. після перепоховання тут класика української літератури Тараса Шевченка.Згідно заповіту Шевченка, 22 травня 1861 року поет був тут перепохований і у 1884-му було відкрито народний музей «Тарасова світлиця» та встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест. А у 1939 році був збудований Канівський музей Тараса Шевченка. Приміщення музею було збудоване в 1935–1937 роках за проєктом архітектора Василя Кричевського, якого вважають автором українського архітектурного модерну.
Музейна збірка почала формуватися ще з часів першого музею «Тарасової світлиці». Деякі з експонатів подаровані досить відомими особистостями. Наприклад, Леся Українка вишила тематичного рушника, що звичайно зберігався у музеї. З 1939 року колекція значно збільшилася витворами скульптури, декоративного мистецтва, живопису, графіки. Важливе місце у колекції займають меморіальні речі, що привезли з Санкт-Петербурга після похованням Кобзаря: частинки з металевого вінка, червона китайка, віньєтка з домовини, рушники. На стінах та полицях музею також розташовані речі, які зображають вигляд Тарасової гори та могили поета на різних етапах історії.
Колекція нараховує понад 20 тисяч предметів, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів.
Скульптура та Канів
Шевченковa Алея в Каневі
Але це все не єдине чим Канів магнетично притягує увагу, в минулому столітті в Канів їздили на літню практику пленери студенти та викладачі Київського художнього інституту (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури).
З 2000х років ця увага не припинялась, у 2007 році була створена Шевченкова Алея за сприяння Президента України Віктора Ющенка. Це алея з 19 скульптур біля підніжжя Тарасової гори у Каневі, яка присвячена персонажам творів Тараса Шевченка.
Сорок днів над їх створенням з брил пісковику й вапняку працювали провідні майстри з різних куточків України. Спершу монументи планували вишикувати від Успенського собору до Чернечої гори — за маршрутом останнього шляху Кобзаря. Проте скульптори наполягли, щоб їхні роботи стояли разом, тож під Тарасовою горою вони утворили своєрідний парк скульптур.
Архівне фото радянської турбази в Каневі
В той самий час зі створенням Шевченківської алеї, Канів стає центром тяжіння для мистецької ініціативи Юрія Сташківа. Юрій та його товариш Святослав Вакарчук цікавляться територією колишньої покинутої після Чорнобильської трагедії радянської турбази у підніжжя Заповідника та березі Дніпра. Придбавши цю територію, Сташків починає реалізовувати свій задум. Його сильне захоплення мистецтвом знаходить своє вираження у мистецькому об’єднанні ЧервонеЧорне. Метою якого стає сприяння просуванню сучасного мистецтва України.
І саме для реалізації цієї мети започатковується художня резиденція на тій самій території старої радянської турбази в Каневі. Резиденція, яка з часом обростає інфраструктурою, готелем «Княжа гора», ресторацією та галереєю «ЧервонеЧорне».
Юрій Сташків – член ради директорів, радник, співзасновник STVgroup, співзасновник, радник програмного забезпечення Gardenize, засновник арт-групи ChervoneChorne (Канів) та колекціонер мистецтв.
До художньої резиденції у 2011 році додається скульптурний симпозіум. Поштовхом до започаткування якого стало знайомство Юрія зі скульптором Олександром Дяченком, а саме зі скульптурою Дяченка «Голий», яка фактично змінила уявлення колекціонера про пластичне мистецтво. Відтоді скульптурний симпозіум стає регулярною та щорічною подією, а одним із його незмінних кураторів став Олександр Дяченко. Впродовж симпозіумів професійні скульптори проживають в художній резиденції і працюють разом, створюючи твори. Щороку Канівський симпозіум приймав іноземних митців, таким чином симпозіум зарекомендував себе як міжнародний і став відомим у світовій спільноті скульпторів. Для прикладу, у 2013-му році закордонних учасників там було стільки ж, скільки й вітчизняних.
Проводячи щорічні симпозіуми, простір біля готелю «Княжа Гора» було вирішено перетворити у Скульптурний парк. Парк почав наповнюватись роботами сучасних українських та іноземних скульпторів: Василя Корчового, Владислава Волосенко, Олександра Дяченко, Юлія Синькевича, Віталія Протосені, Василя Татарського, Олега Капустяка, Олексія Золотарьова, Володимира Кочмара, Миколи Білика, Алессіо Ранальді з Італії, Валеріана Джикії та Джоні Гогаберішвілі з Грузії, американця Томаса Оліви, Тетяни Премінгер з Ізраїлю, Йошимі Хашимото, Йошио Ягі з Японії та ін. Симпозіум став простором для спільної творчості, зміцнення міжнародних зв’язків і традицій скульптури в камені. Для авторів з інших країн це ще й можливість по знайомитися з українською історією та культурою.
“Вода”, Йошин Огата
“Чоловіча голова”, Олександр Дяченко
Карта Скульптурного парку
“Горизонтальний торс”, Владислав Волосенко
“Геометрична архаїка” Олексія Золотарьова
Ця мистецька ініціатива Юрія перетворилась в серйозне дослідження взаємозв’язків мистецтва, етапів розвитку, документації цих процесів, створення дискусійної платформи для міжкультурного діалогу, формування нового іміджу України завдяки співпраці з міжнародними художниками та профільними інституціями. Також «Червонечорне» має напрямок видавництва, яке видає мистецькі альбоми та книги, що підсилює вплив діяльності.
«ЧервонеЧорне» на своєму сайті відповідаючи на питання – чому саме Канів та яка ціль симпозіуму, пояснюють це тим, що Канів це місце, яке насичене мистецьким потенціалом. Яке сприяє розвитку нової творчості, відкриває для митців нові шляхи та можливість працювати з історією водночас. Також через своє минуле Канів має усі шанси бути потужним культурним центром. А стосовно цілі, то на симпозіумах і резиденціях відбувається взаємовигідний обмін: митці збагачують місто своїми формами, ідеями, естетикою. Канів навзаєм надає їм свої ресурси: дивовижну природу, історичну тяглість, можливість спілкуватися та взаємодіяти з іншими художниками навколо. Таким чином, місто отримує потужну культурну складову й дарує своїм мешканцям і гостям відчуття «місця сили». А учасники симпозіумів і резиденцій можуть експериментувати, шукати нові творчі шляхи та удосконалювати навички.
Якщо питати Юрія чому саме скульптура, яка причина обрання цього виду мистецтва, він легко заявляє – «Скульптура – це тяжка штанга, яка не для всіх, тому треба працювати».
Варто зазначити, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну стало неможливо продовжувати симпозіум в його звичному форматі і довелось фактично заморозити проєкт. Але симпозіум зміг розширити свої горизонти і у 2023 році «ЧервонеЧорне» створили можливість для того аби скульптури зі скульптурного парку почали свою подорож. За ініціативи Юрія в Стрийському парку Львова започатковано проект Скульптурний маршрут, у якому представлені 8 сучасних скульптур з колекції мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне».
Cкульптури у Стрийському парку
А саме це скульптури: Йошина Огата «Вода» (2018), Олександра Дяченко «Жіноча Голова» (2012), «Чоловіча голова» (2014) та «Близнюки» (2021), Віталія Протосєня «Архітектоніка руху» (2021), Олега Капустяк «Нащадок Героїв» (2011), Здравко Здравков / Zdravko Zdravkov (Болгарія) «Structure» (2021) та Василя Корчового «Впевнена» (2021).
Як не дивно, з появою Скульптурного маршруту відвідуваність парку збільшилась. Як відмічає Юрій Сташків: «Люди сюди зараз дуже часто приїжджають дивитись скульптури. В нас такої відвідуваності до війни не було. Відпочити психологічно. Вони відчувають, що від каменю, від скульптури вони можуть отримати щось важливе для них, щось своє кожен знаходить. Це певним чином впливає на те, як людина вібрує, психологічно налаштована».
Скульптурний маршрут став логічним продовженням започаткованої багато років тому мистецької ініціативи. Проект був підтриманий Львівською міською радою, Львівською обласною радою за сприяння куратора Павла Гудімова (артцентр Я Галерея).
Використано:
Матеріали з сайту мистецького об’єднання ЧервонеЧорне
Фото з експедиції команди TrasformWISEдо Канева
