Спроможність судження
Стаття була розроблена на основі інтелектуального занурення TransformWISE в рамках навчального проекту “СТУДНЯ”.
Ніка Вікнянський – одесит, бізнесмен, волонтер та координатор номінаційного проєкту Історичний центр Одеси, який включили до списку ЮНЕСКО у січні 2023 року.
Ніка рефлексуючи на тему лідерства, описує це поняття так:
«Лідерство – це сміливість реалізовувати свої чесноти та таланти без страху, та дати можливість реалізувати таланти тих, хто поряд. А це потребує самокритики, критики, великодушності та прощення»
КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ТА ВІЙНА
Світ вже знає випадки воєнних злочинів проти культурних цінностей. В 2012 році під час окупації північного Малі збройні групи навмисно знищили мавзолеї в Тімбукту – об’єкт культурної спадщини ЮНЕСКО. Відтоді мандат миротворчих сил включає захист культурної спадщини. У 2016 році Міжнародний кримінальний суд засудив злочинця, який визнав свою відповідальність, і засудив його до дев’яти років позбавлення волі і 2,7 мільйона євро репарацій. Після ЄС сприяв відновленню мавзолеїв та на 39-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2015 року повідомили про завершення реставрація 14 мавзолеїв комплексу Тімбукту, що на півночі африканської Республіки Малі.
Українські пам’ятки, які входять до списку ЮНЕСКО теж під загрозою від російської агресії. Вже протягом дев’ятнадцяти місяців російські війська атакують місто Київ з повітря, де знаходяться Печерська Лавра і собор Святої Софії, які є об’єктами культурної спадщини. До списку спадщини ЮНЕСКО, крім об’єктів у Києві та Криму, входить старе місто Львова та три інші об’єкта. Кандидатами на включення є ще сімнадцять об’єктів, які внесені до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед них історичний центр Чернігова, харківський хмарочос, Держпром, археологічна пам’ятка «Кам’яна могила» — всі вони постраждали від жорстких бойових дій.
З 2009 до 2022 року велась робота по внесенню історичного центру Одеси до списку ЮНЕСКО, а саме чотири спроби та, на жаль, всі безуспішні. В 2022 році Ніка Вікнянський повернув цю ідею на шлях реалізації, незважаючи на те, що оточення його відмовляло від цієї справи. Історія Ніки почалась з того, що він шукав джерело підказок з чого варто почати та що необхідно зробити, шукав порад різних посадових осіб, від мера міста до керівника відділу ЮНЕСКО в міністерстві закордонних справ – але марно. Багато хто відмовляв Ніку, говорили кинути цю справу, бо війна, не до того, це важко, та і відбувались блокування сесій виконавчого комітету ЮНЕСКО, тому що головою комітету був росіянин.
Казали – забудь, це неможливо, але для Ніки це було як– «О! тоді це цікаво!»
МЕТОДОЛОГІЧНА РОЗРОБКА ПРОЄКТУ
Ніка попитавши та дослідивши інформацію, яка була, зрозумів, що має брати ситуацію в свої руки та виступити в ролі методолога аби довести справу до кінця. Розпочав з пошуків контактів нинішнього директора World Heritage Centre Unesco, це Лазаро Осомо. Лазаро має довід включення культурної спадщини в список ЮНЕСКО під час війни. Знайшовши його контакти, від знайомого французького журналіста, Ніка отримав необхідну допомогу. Також, не в останню чергу повпливала допомога італійців, які надали методологічних рекомендацій.
Номінаційна процедура Юнеско складається з п’яти пунктів, кожен з яких важливий і жоден з них пропустити не можна. Ці п’ять пунктів формують номінаційний файл, який визначається Інституціями, такими як, Ікомос (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць), і вони вже дають рекомендацію на номінацію. А потім це все потрапляє до Міністерства Культури, Дипломатів і тд.
Перший пункт номінаційного файлу – це роз’яснення outstanding universal value (видатна світову цінність) за сьома критеріями. Не можна просто так внести вул. Дерибасівську, бо ми її любим, необхідно довести світову (universal) та видатну (outstanding) цінність – те що є унікальним та важливим для всього світу.
Над цією задачею з боку міста Одеси працювали історики, культурологи та архітектори, які допомогли сформувати опис проєкту відповідно до методології ЮНЕСКО.
Ніка розібравшись у методології, знайшов все необхідне та організував коректний опис справи. Фіналізований проєкт передав на ознайомлення Міністру Культури, Олександру Ткаченку, а той в свою чергу передав Президенту України. Після чого Володимир Зеленський згадав в одному зі своїх звернень до громадян про початок процесу внесення Одеського центру до ЮНЕСКО, що теж мало свій поштовх до завершення процедури серед українських інституцій. І ця п’ята спроба, ініційована Нікою, виявилась успішною.
25 січня Історичний центр Одеси включили до списку ЮНЕСКО. До основного списку внесли вулиці, будівлі та інші об’єкти, які мають ознаки мультикультуралізму. Зокрема, це ансамбль Приморського бульвару, Театральна площа, Дерибасівська, Гоголя.
Успішне вирішення ситуації з включенням центру Одеси до переліку об’єктів світової спадщини UNESCO полягало в нелінійності дій – неофіційний лідер, який рівновіддалений від усіх політичних сил, зміг об’єднати ключових стейкхолдерів, щоб розібратися в суті, побачити больові точки та побудувати мапу інтересів. Створити можливості для того аби розібратися та методологічно вірно довести цей проєкт до фіналу.
Ніка пояснює, найголовнішою причиною внесення Історичного центру Одеси в список культурної спадщини ЮНЕСКО – це створення пастки для ворога. Що ворог робить проти нас, він це робить проти себе. Наш ворог не звертає увагу на те що бомбардує, чи це спадщина ЮНЕСКО, чи цивільні об’єкти. Але бомбардування культурної спадщини в міжнародному правовому полі одразу ідентифікується як воєнний злочин (war crime). Тому для наших дипломатів це дуже міцні аргументи для комунікації з партнерами. Бо вчиняються саме воєнні злочини проти всесвітньої культурної спадщини. А це дає суттєві важелі впливу для отримання більшої військової допомоги.
Внесення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини визнає не тільки виняткову світову цінність цього об’єкта та обов’язок людства в цілому його охороняти. З юридичної точки зору, це створить розширену охоронну зону відповідно до Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини від 1972 року.
Згідно з Конвенцією, ратифікованою як Україною, так і росією, країни, які її підписали, зобов’язуються сприяти охороні об’єктів з переліку. Крім того, вони зобов’язані утримуватися від будь-яких навмисних заходів, які можуть прямо чи опосередковано завдати шкоди всесвітній спадщині. Крім того, включення до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, відкриє доступ до екстрених механізмів міжнародної допомоги, як технічної, так і фінансової, для посилення захисту об’єктів та сприяння їх відновленню.
23 липня 2023 рік
На жаль, у ніч на 23 липня російські окупанти обстріляли Одесу, сильно пошкодивши історичний центр міста. Внаслідок обстрілу загинула одна людина, а 22 – постраждали, зокрема четверо дітей. Також внаслідок ракетного удару пошкоджень зазнали Спасо-Преображенський кафедральний собор, Будинок вчених, бульвар Жванецького, житлові будинки, портова інфраструктура.
Після скоєння цього воєнного злочину ЮНЕСКО засудив російську атаку в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини «Історичний центр Одеси», яка зачепила будівлі, що мають культурне значення в межах об’єкта.
Представники ЮНЕСКО, відразу після пошкоджень Одеси 23 липня внаслідок ракетного удару з боку росії, вийшли на зв’язок з керівниками об’єктів Всесвітньої
спадщини, щоб підтвердити підтримку Організації захисту історичного центру Одеси та визначити нагальні потреби в допомозі.
У подальшому ЮНЕСКО прийматиме участь у відновленні всіх пошкоджених об’єктів культурної спадщини.
Частина “В” кейсу викладається Володимиром Павелком на курсі “Стратегічного лідерства”.
Замовити управлінський розгляд згаданого кейсу для своєї компанії, ви можете зв’язавшись за мейлом [email protected] або по телефону 050-428-22-68.
Стаття була розроблена на основі інтелектуального занурення TransformWISE в рамках навчального проекту “СТУДНЯ”.
Ніка Вікнянський – одесит, бізнесмен, волонтер та координатор номінаційного проєкту Історичний центр Одеси, який включили до списку ЮНЕСКО у січні 2023 року.
Ніка рефлексуючи на тему лідерства, описує це поняття так:
«Лідерство – це сміливість реалізовувати свої чесноти та таланти без страху, та дати можливість реалізувати таланти тих, хто поряд. А це потребує самокритики, критики, великодушності та прощення»
КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ТА ВІЙНА
Світ вже знає випадки воєнних злочинів проти культурних цінностей. В 2012 році під час окупації північного Малі збройні групи навмисно знищили мавзолеї в Тімбукту – об’єкт культурної спадщини ЮНЕСКО. Відтоді мандат миротворчих сил включає захист культурної спадщини. У 2016 році Міжнародний кримінальний суд засудив злочинця, який визнав свою відповідальність, і засудив його до дев’яти років позбавлення волі і 2,7 мільйона євро репарацій. Після ЄС сприяв відновленню мавзолеїв та на 39-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2015 року повідомили про завершення реставрація 14 мавзолеїв комплексу Тімбукту, що на півночі африканської Республіки Малі.
Українські пам’ятки, які входять до списку ЮНЕСКО теж під загрозою від російської агресії. Вже протягом дев’ятнадцяти місяців російські війська атакують місто Київ з повітря, де знаходяться Печерська Лавра і собор Святої Софії, які є об’єктами культурної спадщини. До списку спадщини ЮНЕСКО, крім об’єктів у Києві та Криму, входить старе місто Львова та три інші об’єкта. Кандидатами на включення є ще сімнадцять об’єктів, які внесені до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед них історичний центр Чернігова, харківський хмарочос, Держпром, археологічна пам’ятка «Кам’яна могила» — всі вони постраждали від жорстких бойових дій.
З 2009 до 2022 року велась робота по внесенню історичного центру Одеси до списку ЮНЕСКО, а саме чотири спроби та, на жаль, всі безуспішні. В 2022 році Ніка Вікнянський повернув цю ідею на шлях реалізації, незважаючи на те, що оточення його відмовляло від цієї справи. Історія Ніки почалась з того, що він шукав джерело підказок з чого варто почати та що необхідно зробити, шукав порад різних посадових осіб, від мера міста до керівника відділу ЮНЕСКО в міністерстві закордонних справ – але марно. Багато хто відмовляв Ніку, говорили кинути цю справу, бо війна, не до того, це важко, та і відбувались блокування сесій виконавчого комітету ЮНЕСКО, тому що головою комітету був росіянин.
Казали – забудь, це неможливо, але для Ніки це було як– «О! тоді це цікаво!»
МЕТОДОЛОГІЧНА РОЗРОБКА ПРОЄКТУ
Ніка попитавши та дослідивши інформацію, яка була, зрозумів, що має брати ситуацію в свої руки та виступити в ролі методолога аби довести справу до кінця. Розпочав з пошуків контактів нинішнього директора World Heritage Centre Unesco, це Лазаро Осомо. Лазаро має довід включення культурної спадщини в список ЮНЕСКО під час війни. Знайшовши його контакти, від знайомого французького журналіста, Ніка отримав необхідну допомогу. Також, не в останню чергу повпливала допомога італійців, які надали методологічних рекомендацій.
Номінаційна процедура Юнеско складається з п’яти пунктів, кожен з яких важливий і жоден з них пропустити не можна. Ці п’ять пунктів формують номінаційний файл, який визначається Інституціями, такими як, Ікомос (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць), і вони вже дають рекомендацію на номінацію. А потім це все потрапляє до Міністерства Культури, Дипломатів і тд.
Перший пункт номінаційного файлу – це роз’яснення outstanding universal value (видатна світову цінність) за сьома критеріями. Не можна просто так внести вул. Дерибасівську, бо ми її любим, необхідно довести світову (universal) та видатну (outstanding) цінність – те що є унікальним та важливим для всього світу.
Над цією задачею з боку міста Одеси працювали історики, культурологи та архітектори, які допомогли сформувати опис проєкту відповідно до методології ЮНЕСКО.
Ніка розібравшись у методології, знайшов все необхідне та організував коректний опис справи. Фіналізований проєкт передав на ознайомлення Міністру Культури, Олександру Ткаченку, а той в свою чергу передав Президенту України. Після чого Володимир Зеленський згадав в одному зі своїх звернень до громадян про початок процесу внесення Одеського центру до ЮНЕСКО, що теж мало свій поштовх до завершення процедури серед українських інституцій. І ця п’ята спроба, ініційована Нікою, виявилась успішною.
25 січня Історичний центр Одеси включили до списку ЮНЕСКО. До основного списку внесли вулиці, будівлі та інші об’єкти, які мають ознаки мультикультуралізму. Зокрема, це ансамбль Приморського бульвару, Театральна площа, Дерибасівська, Гоголя.
Успішне вирішення ситуації з включенням центру Одеси до переліку об’єктів світової спадщини UNESCO полягало в нелінійності дій – неофіційний лідер, який рівновіддалений від усіх політичних сил, зміг об’єднати ключових стейкхолдерів, щоб розібратися в суті, побачити больові точки та побудувати мапу інтересів. Створити можливості для того аби розібратися та методологічно вірно довести цей проєкт до фіналу.
Ніка пояснює, найголовнішою причиною внесення Історичного центру Одеси в список культурної спадщини ЮНЕСКО – це створення пастки для ворога. Що ворог робить проти нас, він це робить проти себе. Наш ворог не звертає увагу на те що бомбардує, чи це спадщина ЮНЕСКО, чи цивільні об’єкти. Але бомбардування культурної спадщини в міжнародному правовому полі одразу ідентифікується як воєнний злочин (war crime). Тому для наших дипломатів це дуже міцні аргументи для комунікації з партнерами. Бо вчиняються саме воєнні злочини проти всесвітньої культурної спадщини. А це дає суттєві важелі впливу для отримання більшої військової допомоги.
Внесення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини визнає не тільки виняткову світову цінність цього об’єкта та обов’язок людства в цілому його охороняти. З юридичної точки зору, це створить розширену охоронну зону відповідно до Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини від 1972 року.
Згідно з Конвенцією, ратифікованою як Україною, так і росією, країни, які її підписали, зобов’язуються сприяти охороні об’єктів з переліку. Крім того, вони зобов’язані утримуватися від будь-яких навмисних заходів, які можуть прямо чи опосередковано завдати шкоди всесвітній спадщині. Крім того, включення до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, відкриє доступ до екстрених механізмів міжнародної допомоги, як технічної, так і фінансової, для посилення захисту об’єктів та сприяння їх відновленню.
23 липня 2023 рік
На жаль, у ніч на 23 липня російські окупанти обстріляли Одесу, сильно пошкодивши історичний центр міста. Внаслідок обстрілу загинула одна людина, а 22 – постраждали, зокрема четверо дітей. Також внаслідок ракетного удару пошкоджень зазнали Спасо-Преображенський кафедральний собор, Будинок вчених, бульвар Жванецького, житлові будинки, портова інфраструктура.
Після скоєння цього воєнного злочину ЮНЕСКО засудив російську атаку в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини «Історичний центр Одеси», яка зачепила будівлі, що мають культурне значення в межах об’єкта.
Представники ЮНЕСКО, відразу після пошкоджень Одеси 23 липня внаслідок ракетного удару з боку росії, вийшли на зв’язок з керівниками об’єктів Всесвітньої
спадщини, щоб підтвердити підтримку Організації захисту історичного центру Одеси та визначити нагальні потреби в допомозі.
У подальшому ЮНЕСКО прийматиме участь у відновленні всіх пошкоджених об’єктів культурної спадщини.
Частина “В” кейсу викладається Володимиром Павелком на курсі “Стратегічного лідерства”.
Замовити управлінський розгляд згаданого кейсу для своєї компанії, ви можете зв’язавшись за мейлом [email protected] або по телефону 050-428-22-68.
