Створення нового в архітектурі авангарду
Матеріал підготовлений на основі виступу Гліба Ушакова, архітектора, кандидата наук та доцента Київського національного університету будівництва і архітектури на «Школі Стратегування»
Сьогодні ми розглянемо важливі теми у сучасній архітектурі. Мета — передати ключову ідею, яка актуальна не лише для архітекторів, а й для всіх, хто працює у креативній сфері й прагне вийти за межі усталених шаблонів і стереотипів. Саме в такому прориві народжуються нові підходи, і відкривається цілий світ можливостей. Яскравим прикладом цього став період авангардизму у світовій архітектурі.
Авангард — це широке поняття, яке в культурі займає велику частину першої третини XX століття. Спочатку кожна група мала свою власну назву, але потім виявилось, що всі ці передові групи склали сукупність неймовірно різноманітних ідей.
Будівля ресторану «Динамо», де зараз розташований коворкінг Generator в Києві — один із найкращих зразків київської архітектури авангарду. Тут були різні ремонти, дизайни, міняли вікна, засклили галерею у верхній частині й засклення замінили в еркері, але загалом це залишається справжня гарна будівля.
Що відрізняє авангард від традиційної архітектури
Перше, на що варто зважати, архітектура має належати до того особливого періоду — приблизно 1910-1930-х років. Тобто, якщо говорити про архітектуру XX століття, то модернізм — це період об’єднання архітектури, мистецтва, культури. Це аналог сучасності, тобто все найбільш прогресивне.
У культурі були два особливі періоди, які можна назвати «реакторами ідей» — модернізм і постмодернізм. Особливо яскравим був період 1910-1930-х років XX століття, хоч він і був зупинений Першою світовою війною. Фактично модернізм – це розгортання ідей цього реактора.
Архітектура сама по собі абстрактна, як музика. До модернізму всі сфери мистецтва і культури були предметними, декорованими й стилізованими. Архітектура була прикрашена різноманітними орнаментами, візерунками, маскаронами, скульптурами. Це завжди подобалося людям психологічно більше, ніж чисте чи концептуальне мистецтво.
Головне ж, що відрізняє авангард — це відмова від прикрашання, від декорування, від стилів, які існували раніше. З того часу ми шукаємо в мистецтві й культурі щось нове. Відбувся поворот у бік пошуку більшої актуальності, унікальності та раціональності. Сучасна культура стала інженерною, раціональною.
Представники авангарду заперечували старі підходи й шукали принципово нове. Вони прагнули створити цілісне середовище, а не просто красивий головний фасад. Архітектура перетворилася з прикрашання площини на об’ємно-просторову композицію. Вона стала складатися з окремих частин, які просторово взаємодіють одна з одною. Замість декоративних деталей акцент робився на взаємодії світла, повітря, форми, психології людини, перспективних ракурсів.
Революція в архітектурі супроводжувалася новими речами масового виробництва — простими, утилітарними, зручними, дешевими. Інтер’єри та обладнання стали зовсім іншими.
Були відкинуті історичні стилі й розвиток пішов у напрямку раціоналізму та експресіонізму.
Експресіонізм — це візуальна виразність, максимально унікальні, незвичайні форми. Раціоналізм базувався на нових будівельних технологіях, які з’явились у XX столітті — залізобетон, використання цегли, металевий каркас, велике засклення.
Одним із ключових діячів, які стояли біля початків цієї революції й зробили успішну кар’єру, був французький архітектор Адольф Лоос. Він фактично знищив історичну архітектуру остаточно, заявивши, що прикрашання будь-яких речей, в тому числі архітектури, – це злочин. Він вважав, що все декоративне треба залишити в минулому і йти в майбутнє, не додаючи нічого до самої форми, не прикрашаючи її.
Коли люди побачили його будинки, вони казали, що це «як будинок без брів», ніби на обличчі немає брів. Люди психологічно не були готові до такої архітектури.
Авангардні будівлі та їхні провідні творці
Яскравими прикладами будинків, які з’явилися у 1920-х роках, були споруди з об’ємно-просторовою композицією, окремими елементами і яскравим кольором, без прикрас. Матеріали та технології використовувалися інноваційні, будівлі були прозорими, зі спеціальними модульними системами, які можна було змінювати й перетворювати.
Вони стали частиною світової архітектурної структури, хоча на той момент були абсолютно новими, незвичними, навіть незручними для життя. Це типова проблема всіх інновацій і експериментів, а авангард — це завжди експеримент, коли робиш свідомо щось, чого раніше не робив. І тому було важко уникнути всіх помилок одразу. Усе це — частина процесу пошуку нового.
Майже всі ці будівлі мали проблеми – протікали, були холодними. Технології авангарду дуже страждали порівняно з царським періодом будівництва, коли будинки могли стояти сотні років. Будівлі конструктивізму будували часто неякісно, з сурогатних (вторинного використання) матеріалів, багато будинків не збереглися.
Митець Казимир Малевич почав робити абстрактний архітектурний дизайн, спрощений до геометричних тіл. Це принципово відрізнялося від попередніх підходів до архітектури. Малевич також працював у Київському художньому інституті, де наприкінці 1920-х років зібралися відомі митці, і були всі передумови, щоб тут з’явився один зі світових центрів авангарду. Але це свідомо зупинили, і в 1932 році авангард був оголошений ворожим напрямком.
Сталін особисто повернув радянську архітектуру в бік, який йому більше подобався. Революційний авангард, який до того був основним трендом, було відкинуто.
Конструктивізм як напрямок авангарду
Конструктивізм – це одна з течій архітектури авангарду. В Західній Європі те саме називали функціоналізмом.
Френк Ллойд Райт, представник американського авангарду, також шукав абстрактний підхід і абсолютно нову архітектуру. Однак він пішов ще далі, прийшовши до нової декоративності та поєднання архітектури з природним середовищем.
Український архітектор Йосип Каракіс створив декілька визначних будівель у Києві, зокрема будинок ресторану «Динамо». Він відчув напрямок органічної архітектури, подібно до Френка Ллойда Райта.
В Києві є чимало прикладів конструктивізму. Проблема полягає в тому, що багато будівель були зруйновані або спотворені.
Київський конструктивізм – це справжній світовий авангард, збудований у 1920-ті роки.
Не можна казати, що конструктивізм – це «радянщина», з якою треба розривати зв’язки. Світовий авангард та конструктивізм на радянських теренах – це частина світового модернізму, і це слід сприймати не як радянський спадок, а як світовий.
Серед яскравих прикладів будівель в стилі конструктивізм:
- Клуб «Металіст» / Палац культури «Більшовик».
- Клуб «Пищевик» / Центр мистецтв «Славутич».
- Перший будинок лікаря (архітектор Павло Альошин).
- Кінофабрика ВУФКУ / Кіностудія ім. О.Довженка, яка була розрахована на 100 фільмів на рік.
Перехід від конструктивізму до постконструктивізму
У 1932 році, коли Сталін вирішив, що треба будувати у стилі, більш схожому на класику, всі архітектори почали повертатися до класичних форм. Почали критикувати конструктивізм, декого з архітекторів репресували.
Між конструктивізмом і неокласицизмом був перехідний період (приблизно 1932-1937/38 роки), коли продовжували будувати будинки авангарду, але вже з елементами класики. Цей стиль отримав назву «постконструктивізм».
Авангардна архітектура, що поєднувала елементи модернізму, конструктивізму та українських національних мотивів, виглядала нетипово й викликала подив.
Архітектурне рішення Центрального залізничного вокзалу Києва поєднує елементи конструктивізму, модернізму та українського стилю. Особливо вражав полігональний фронтон з великою заскленою аркою — сміливе інженерне рішення, яке підкреслювало авангардність споруди. Саме через таке новаторство у 1927 – 1932 роках Івана Вербицького усунули від подальшої роботи, і він зазнав професійних утисків.
Доля архітекторів-авангардистів в той час була дуже непростою. Яскравим прикладом були два архітектори будівлі ресторану «Динамо» Йосип Каракіс і Павло Савич. Каракіс сидів у в’язниці протягом тижня, але його витягнув звідти керівник Київського військового округу, з яким він товаришував. У 1951 році Каракіса звільнили з викладацької роботи в університеті через відмову покаятись у тому, що він працював у стилі конструктивізму.
Інший архітектор, Павло Альошин, який збудував багато класичних будівель в Києві, а потім перейшов до конструктивізму, зумів продовжити роботу як професор і практикуючий архітектор.
Лише після смерті Сталіна Каракісу дозволили повернутися до архітектурної практики.
Сучасне ставлення до авангардної архітектури
Сьогодні деякі будівлі конструктивізму вдається зберегти та адаптувати для сучасного використання. Наприклад, будівлю ресторану «Динамо» у 2007 році хотіли знести, але вирішили зберегти й перетворити на розважальний заклад. Інтер’єр перебудовували кілька разів, але зовнішній вигляд залишили майже незмінним.
Сьогодні ми маємо зберігати ці пам’ятки архітектури та вчитися їх адаптувати до сучасних потреб, додавати нові сенси, зберігаючи їхню історичну та культурну цінність. Це справжнє багатство Києва, яке потребує нашої уваги та захисту.
Матеріал підготовлений на основі виступу Гліба Ушакова, архітектора, кандидата наук та доцента Київського національного університету будівництва і архітектури на «Школі Стратегування»
Сьогодні ми розглянемо важливі теми у сучасній архітектурі. Мета — передати ключову ідею, яка актуальна не лише для архітекторів, а й для всіх, хто працює у креативній сфері й прагне вийти за межі усталених шаблонів і стереотипів. Саме в такому прориві народжуються нові підходи, і відкривається цілий світ можливостей. Яскравим прикладом цього став період авангардизму у світовій архітектурі.
Авангард — це широке поняття, яке в культурі займає велику частину першої третини XX століття. Спочатку кожна група мала свою власну назву, але потім виявилось, що всі ці передові групи склали сукупність неймовірно різноманітних ідей.
Будівля ресторану «Динамо», де зараз розташований коворкінг Generator в Києві — один із найкращих зразків київської архітектури авангарду. Тут були різні ремонти, дизайни, міняли вікна, засклили галерею у верхній частині й засклення замінили в еркері, але загалом це залишається справжня гарна будівля.
Що відрізняє авангард від традиційної архітектури
Перше, на що варто зважати, архітектура має належати до того особливого періоду — приблизно 1910-1930-х років. Тобто, якщо говорити про архітектуру XX століття, то модернізм — це період об’єднання архітектури, мистецтва, культури. Це аналог сучасності, тобто все найбільш прогресивне.
У культурі були два особливі періоди, які можна назвати «реакторами ідей» — модернізм і постмодернізм. Особливо яскравим був період 1910-1930-х років XX століття, хоч він і був зупинений Першою світовою війною. Фактично модернізм – це розгортання ідей цього реактора.
Архітектура сама по собі абстрактна, як музика. До модернізму всі сфери мистецтва і культури були предметними, декорованими й стилізованими. Архітектура була прикрашена різноманітними орнаментами, візерунками, маскаронами, скульптурами. Це завжди подобалося людям психологічно більше, ніж чисте чи концептуальне мистецтво.
Головне ж, що відрізняє авангард — це відмова від прикрашання, від декорування, від стилів, які існували раніше. З того часу ми шукаємо в мистецтві й культурі щось нове. Відбувся поворот у бік пошуку більшої актуальності, унікальності та раціональності. Сучасна культура стала інженерною, раціональною.
Представники авангарду заперечували старі підходи й шукали принципово нове. Вони прагнули створити цілісне середовище, а не просто красивий головний фасад. Архітектура перетворилася з прикрашання площини на об’ємно-просторову композицію. Вона стала складатися з окремих частин, які просторово взаємодіють одна з одною. Замість декоративних деталей акцент робився на взаємодії світла, повітря, форми, психології людини, перспективних ракурсів.
Революція в архітектурі супроводжувалася новими речами масового виробництва — простими, утилітарними, зручними, дешевими. Інтер’єри та обладнання стали зовсім іншими.
Були відкинуті історичні стилі й розвиток пішов у напрямку раціоналізму та експресіонізму.
Експресіонізм — це візуальна виразність, максимально унікальні, незвичайні форми. Раціоналізм базувався на нових будівельних технологіях, які з’явились у XX столітті — залізобетон, використання цегли, металевий каркас, велике засклення.
Одним із ключових діячів, які стояли біля початків цієї революції й зробили успішну кар’єру, був французький архітектор Адольф Лоос. Він фактично знищив історичну архітектуру остаточно, заявивши, що прикрашання будь-яких речей, в тому числі архітектури, – це злочин. Він вважав, що все декоративне треба залишити в минулому і йти в майбутнє, не додаючи нічого до самої форми, не прикрашаючи її.
Коли люди побачили його будинки, вони казали, що це «як будинок без брів», ніби на обличчі немає брів. Люди психологічно не були готові до такої архітектури.
Авангардні будівлі та їхні провідні творці
Яскравими прикладами будинків, які з’явилися у 1920-х роках, були споруди з об’ємно-просторовою композицією, окремими елементами і яскравим кольором, без прикрас. Матеріали та технології використовувалися інноваційні, будівлі були прозорими, зі спеціальними модульними системами, які можна було змінювати й перетворювати.
Вони стали частиною світової архітектурної структури, хоча на той момент були абсолютно новими, незвичними, навіть незручними для життя. Це типова проблема всіх інновацій і експериментів, а авангард — це завжди експеримент, коли робиш свідомо щось, чого раніше не робив. І тому було важко уникнути всіх помилок одразу. Усе це — частина процесу пошуку нового.
Майже всі ці будівлі мали проблеми – протікали, були холодними. Технології авангарду дуже страждали порівняно з царським періодом будівництва, коли будинки могли стояти сотні років. Будівлі конструктивізму будували часто неякісно, з сурогатних (вторинного використання) матеріалів, багато будинків не збереглися.
Митець Казимир Малевич почав робити абстрактний архітектурний дизайн, спрощений до геометричних тіл. Це принципово відрізнялося від попередніх підходів до архітектури. Малевич також працював у Київському художньому інституті, де наприкінці 1920-х років зібралися відомі митці, і були всі передумови, щоб тут з’явився один зі світових центрів авангарду. Але це свідомо зупинили, і в 1932 році авангард був оголошений ворожим напрямком.
Сталін особисто повернув радянську архітектуру в бік, який йому більше подобався. Революційний авангард, який до того був основним трендом, було відкинуто.
Конструктивізм як напрямок авангарду
Конструктивізм – це одна з течій архітектури авангарду. В Західній Європі те саме називали функціоналізмом.
Френк Ллойд Райт, представник американського авангарду, також шукав абстрактний підхід і абсолютно нову архітектуру. Однак він пішов ще далі, прийшовши до нової декоративності та поєднання архітектури з природним середовищем.
Український архітектор Йосип Каракіс створив декілька визначних будівель у Києві, зокрема будинок ресторану «Динамо». Він відчув напрямок органічної архітектури, подібно до Френка Ллойда Райта.
В Києві є чимало прикладів конструктивізму. Проблема полягає в тому, що багато будівель були зруйновані або спотворені.
Київський конструктивізм – це справжній світовий авангард, збудований у 1920-ті роки.
Не можна казати, що конструктивізм – це «радянщина», з якою треба розривати зв’язки. Світовий авангард та конструктивізм на радянських теренах – це частина світового модернізму, і це слід сприймати не як радянський спадок, а як світовий.
Серед яскравих прикладів будівель в стилі конструктивізм:
- Клуб «Металіст» / Палац культури «Більшовик».
- Клуб «Пищевик» / Центр мистецтв «Славутич».
- Перший будинок лікаря (архітектор Павло Альошин).
- Кінофабрика ВУФКУ / Кіностудія ім. О.Довженка, яка була розрахована на 100 фільмів на рік.
Перехід від конструктивізму до постконструктивізму
У 1932 році, коли Сталін вирішив, що треба будувати у стилі, більш схожому на класику, всі архітектори почали повертатися до класичних форм. Почали критикувати конструктивізм, декого з архітекторів репресували.
Між конструктивізмом і неокласицизмом був перехідний період (приблизно 1932-1937/38 роки), коли продовжували будувати будинки авангарду, але вже з елементами класики. Цей стиль отримав назву «постконструктивізм».
Авангардна архітектура, що поєднувала елементи модернізму, конструктивізму та українських національних мотивів, виглядала нетипово й викликала подив.
Архітектурне рішення Центрального залізничного вокзалу Києва поєднує елементи конструктивізму, модернізму та українського стилю. Особливо вражав полігональний фронтон з великою заскленою аркою — сміливе інженерне рішення, яке підкреслювало авангардність споруди. Саме через таке новаторство у 1927 – 1932 роках Івана Вербицького усунули від подальшої роботи, і він зазнав професійних утисків.
Доля архітекторів-авангардистів в той час була дуже непростою. Яскравим прикладом були два архітектори будівлі ресторану «Динамо» Йосип Каракіс і Павло Савич. Каракіс сидів у в’язниці протягом тижня, але його витягнув звідти керівник Київського військового округу, з яким він товаришував. У 1951 році Каракіса звільнили з викладацької роботи в університеті через відмову покаятись у тому, що він працював у стилі конструктивізму.
Інший архітектор, Павло Альошин, який збудував багато класичних будівель в Києві, а потім перейшов до конструктивізму, зумів продовжити роботу як професор і практикуючий архітектор.
Лише після смерті Сталіна Каракісу дозволили повернутися до архітектурної практики.
Сучасне ставлення до авангардної архітектури
Сьогодні деякі будівлі конструктивізму вдається зберегти та адаптувати для сучасного використання. Наприклад, будівлю ресторану «Динамо» у 2007 році хотіли знести, але вирішили зберегти й перетворити на розважальний заклад. Інтер’єр перебудовували кілька разів, але зовнішній вигляд залишили майже незмінним.
Сьогодні ми маємо зберігати ці пам’ятки архітектури та вчитися їх адаптувати до сучасних потреб, додавати нові сенси, зберігаючи їхню історичну та культурну цінність. Це справжнє багатство Києва, яке потребує нашої уваги та захисту.
