Інтерв’ю в журналі Колесо Життя «Людина і межа», 2022 (No 142)

Володимир Павелко, засновник TransformWISE, співзасновник та директор GC3, незалежний член ради директорів

Спілкувалася Інесса Кравченко, кандидат філософських наук, ідеологиня і власниця видавництва «Колесо Життя», співвласниця компанії «Стан Інвест Холдинг», авторка книжок і щоденників для внутрішнього розвитку

Володимире, якось Ви сказали, що дотик людини до музики вводить її у певний гармонійний стан, і це допомагає їй практикувати свої чесноти та кра­ще розуміти себе… На ваш погляд, чи впливає це на професіоналізм людини?

Насправді слово «професіоналізм» мені дещо ріже вухо. Бо є, на жаль, люди, які найкращі у своїй справі, але не мають моральних орієнтирів. І сьогодні ми бачимо це на прикладі нашої агресивної країни-сусідки: коли ті, хто вміє вправно стріляти, руйнують при цьому засади морального співіснування, поваги, цінності життя. Або професіонали, які вчора служили одній державі, а сьогодні зрадили її і так само професійно служать іншій…

Тобто професійність не має бути «відірваною» від людини. І людяне в людині потрібно виховувати. А робити це можна лише через зовнішній уявний контент – уяву музики, літератури та мистецтва. Я часто згадую вислів Альберта Ейнштейна: «Знання людини обмежені, а уява – безмежна». Тобто саме уява створює нові знання. Бути просто професіоналом недостатньо, потрібно розвивати свій внутрішній світ і виходити за межі суто функціонального мислення.

Мені пощастило побувати у різних країнах, спостерігати різні способи мислення людей. І це збагачує, дає можливість краще пізнати себе і свою країну. Одне з моїх спостережень стосується економіки. В Україні її трактування майже зведене до певних фінансових операцій. Тоді як саме слово «економіка» (грецьке οἶκος) означає «управління своїм домом». А дім – це не тільки фінансова частина, це гармонія всіх складників, де філософія або сміливість послуговуватися власним розумом і відповідно діяти – визначальна. Гармонія повинна бути в усьому. І вона неможлива без філософії, літератури, мистецтва, без людяного в людині, яке потрібно відроджувати. Я дуже вдячний професору Володимиру Моренцю, в якого мені пощастило вчитися і з яким співпрацював. Його курс «Людина в часі» залишиться зі мною на все життя. Особливо тези про те, що відродження людяного в людині не відбувається саме по собі, для цього потрібно докладати зусиль.

Володимире, розкажіть про свої найголовніші усвідомлення за останній час. Бо сьогодні ми перебуваємо на передовій такого потужного зсуву свідомості, я б навіть сказала, світового…

Дійсно, за останні півроку відбулося багато переосмислень і усвідомлень тих речей, про які раніше не міг собі дозволити навіть подумати. Щодо мене особисто, то були і позитивні усвідомлення, і негативні. Однак є два головних моменти. По-перше, ми всі знаємо, що обмеження спонукають до креативу, до пошуку інших можливостей. По-друге, коли обмеження зберігаються певний час, терпіння закінчується, але є розуміння необхідності йти далі, можна вийти на шлях витривалості й отримати можливість реалізувати довгострокові цілі. Ми не знаємо, скільки ще триватиме війна, але кожному з нас потрібно мати свої довгострокові пріоритети, тому що в результаті вони додають нації загалом.

От, скажімо, до війни у мене був пріоритет випустити дві книжки – переклад автора, ідеї якого мене зачепили. Це Рон Аднер. Він досліджує питання створення доданої цінності в бізнесі та управління ширшими системами. Доктор Аднер вивів розуміння стратегічних підходів у бізнес-екосистемах на новий рівень.

Раніше реалізації цього проєкту щось заважало. Тепер начебто теж заважає війна, але команда вирішила не зупинятися. Як результат – одна книжка виходить у вересні, ще одна – наприкінці року. Тобто, як я уже зазначав, потрібно мати терпіння і витримку.

Це дивовижно, бо йдеться не лише про логічне обґрунтування, а й про якесь внутрішнє «відчуття», що ми зараз можемо зробити щось важливе, те, на що раніше не вистачало часу. Або те, що було «не на часі»…

Саме так. І тут про важливість усвідомлення. Коли ти усвідомлюєш сенс справи, то продовжуєш цей сенс у діях. А якщо розуміння сенсу немає, то й дії відбуваються хаотично. Є японське прислів’я про те, що візія без дії – це марево, але ж дія без візії – це страшний сон.

Потрібно не лише обговорювати і дискутувати світові ідеї, але й докладати зусиль для їх утілення, щоби стати їх співтворцями. Адже, наприклад, будь-яка перекладена книга – це вже продукт доповнений. Тому що, хочемо ми цього чи ні, ми інтерпретуємо першоджерело і щось додаємо від себе, деякі поняття взагалі складно перекласти. І коли ми перекладаємо видатні твори українською мовою, в тому числі з бізнес-літератури, то співстворюємо реальність, доповнюючи у такий спосіб цей світ через український контекст. А творчий процес допомагає розвиватися нам самим.

Переконана, що під час свого співстворення ви мали усвідомлення і щодо України, і щодо її шляху й тих випробувань, які вона долає. Заради чого це, навіщо? Що ми маємо усвідомити для нашого май­бутнього?

Можливо, серед іншого, і заради того, щоб самі українці усвідомили, що в Україні багато чого відбувається краще, ніж в інших країнах. Ті, хто виїхав за кордон, змогли це побачити на власні очі. Вони знайшли там факти про Україну як надзвичайно інновативну та креативну державу. Вже сьогодні ми є технологічною державою, одним із лідерів у сфері digital.

Сьогодні ми будуємо нову Україну, яка в результаті цих «тектонічних зсувів» точно стала геополітичним центром Європи. Усі меридіани і паралелі зійшлися тут, в одному місці, вказуючи на те, що відбувається саме у нас. А у нас відбувається творення нового світу.

І те, що реалізується сьогодні на лінії фронту, – так само співстворення нової України, нової Європи і нового переосмислення нашої держави на мапі світу. Сьогодні вираз «ми – з України» звучить по-особливому як для нас, так і для переважної частини земної кулі.

Усвідомлення суб’єктності України відбулося в усьому прогресивному суспільстві. І ця суб’єктність, здатність говорити «ні» і послуговуватися власним розумом, можливість мати внутрішню свободу і генерувати власні рішення спонукала найпотужніші держави світу прислухатися до України.

Вінстон Черчілль свого часу сказав: «Навіщо мені перемога у війні, якщо не буде освіченої нації?» Ми так само розуміємо, що, вкладаючи сьогодні в освіту в широкому сенсі – навчання, видавництво книг – навіть за таких складних умов, ми працюємо на довгострокову перспективу. З якою нам потрібно не те що рахуватися, а вибудовувати її. Тому що героїчність нашої країни ми вже продемонстрували, українці – справді героїчна нація. Однак від героїчності потрібно перейти до системності, системності досягнення довгострокових цілей. І це дуже складний, енерговитратний процес.

Героїчність – це, мабуть, наш дар, бо ми демонструємо у ній те, що жодним чином не­ можливо було прорахувати. Показали свої надможливості. Чи здатні ми так діяти лише у моменти наднебезпеки, чи можна зробити так, щоб героїчність як дар залишалася з нами і в періоди мирного будівництва, у спільній праці? Думаю, що буденна системність – не наша сильна сторона. Як гадаєте?

Так, можливо, і не сильна сторона, але ми маємо її розвинути. В африканців є прислів’я, що тихі моря не народжують сильних моряків. Коли відбувається буря, вона актуалізує певні спроможності та підсилює певні риси. І контекст провокує дії. Проте це реактивна ситуація. Дуже добре, що українці проявили себе як героїчний народ, який повстав і зламав стереотипи та шаблони мислення щодо України.

Сьогодні західні експерти стверджують, що війна розтягнеться на багато років. Що це означає? Те, що вони формують стратегічні рішення і запускають певні ключові процеси, розраховані на десятки років.

І дуже важливо для України створити свій підхід до далекоглядності. Ми маємо перейти від своєї героїчності до довгостроковості. А довгостроковість своєю чергою потребує спроможності генерування у суб’єктів візій. Бачення майбутнього і реалізації цього майбутнього. Якщо ми будемо діяти поступово, цілеспрямовано, з розрахунком на довгу перспективу, то, переконаний, тоді навіть зовнішня агресія закінчиться набагато швидше.

Якщо перші прогнози експертів щодо того, як довго протримається Україна, не виправдалися, то чому ми маємо зважати на прогнози про ще десятки років війни? Можливо, ми здатні знай­ти якийсь інший вихід? З огляду на ваші слова про інноваційність, креативність, власний шлях України.

Достеменно передбачити майбутнє неможливо, але можна побачити, які зернятка зійдуть із посіяного сьогодні. Звичайно, прогнози, які дає будь-хто, особливо поза межами нашого контексту, ми маємо аналізувати, але при цьому варто покладатися на власний розум. Треба запозичати у розвинутих країн найкраще, брати корисні речі і дивитися, як можна їх інтегрувати, як вони можуть прорости в нашому середовищі. Це як гімнастична зала, до якої ти ходиш не для того, щоб вона працювала над тобою, а ти сам працюєш у ній. Тобто ти розвиваєш свій спосіб мислення, дивишся на різні підходи, які існували тоді та які існують у сучасному світі. Ти намагаєшся зрозуміти контекст, у якому творилися ці рішення, тоді у тебе є можливість вийти за межі наявних моделей. І створити власне рішення. Це непросто, але потрібно, бо без цього Україна не зможе розвиватися у сферах, де ми є професіоналами, не забуваючи, що насамперед ми – люди.

Які стратегічні моделі розвитку варті того, щоб їх ураховувати?
Ми вже згадували, що упродовж останніх 30 років у світі говорять про складні моделі стратегування. Це стратегії взаємодії, коли необхідно враховувати не лише свою компанію, а й інші, бо компанія без постачальників, дистриб’юторів – це ніщо. Ми не існуємо у вакуумі, тому маємо враховувати ширший контекст: дії конкурентів, зміну уподобань наших споживачів, розвиток стандартів і вимог до професійного середовища. Маємо дивитися на вплив надсистеми: як працюють інвестори, професійні товариства на глобальному рівні, державні органи та інші зацікавлені сторони. Тобто маємо споглядати на те, що відбувається з нашим бізнесом, якщо ми говоримо про бізнес у широкій перспективі. Ми працюємо у складному контексті, у якому найважливіше – це спроможність усвідомлення і вибудовування альянсів. І завдяки цим альянсам ви можете управляти маленькою компанією, але досягати великих результатів.

Сьогодні багато говорять про потребу стратегічного планування розвитку України. Як вважаєте, чи варто чекати на цей план, чи вже сьогодні дивитися, що можна зробити, з ким наші спільні інтереси і куди ми можемо рухатись?

Кожен на своїй позиції має відповідально працювати над тим, щоб народилася нова Україна. Кожен має творити своє рішення. Що, наприклад, відбувається на рівні бізнесів? Внутрішній ринок у нас, на жаль, знищений якщо не повністю, то наполовину. Війна зачепила всі території. Ми маємо переорієнтуватися на зовнішній ринок. Для України це можливість як мінімум пережити складні часи, а як максимум – здобути нову експертизу, розвинути свої спроможності працювати у вільному світі.

Українці – креативна нація, у нас достатньо джерел для творення інновацій та для спільної взаємодії. Саме сьогодні актуалізуються спроможності України для глобальної ресурсної взаємодії, коли всередині ти не можеш досягнути своїх цілей і повинен виходити назовні – в альянсі з кимось. Час перебудови рішень, коли ти шукаєш нові альянси і нові можливості додавання до твого основного продукту, вихід на нові ринки. Саме сьогодні найкращий час для експансії, експортних стратегій тощо.

Це, мабуть, дуже потребує змін у самій людині, народженій на цій землі?

Зміни в дорослій людині відбуваються тоді, коли є внутрішня мотивація. Зовнішній контекст може підштовхувати до змін, але відбуваються вони насамперед зсередини. І це про спосіб мислення. Незважаючи на наявний жорсткий контекст, пов’язаний з воєнною агресією проти України, маємо слухати музику, брати участь у дискусіях, розвивати кардинальні чесноти, закладені ще з часів античного світу.

І вчитися бути людиною?

І вчитися бути людиною. Знову ж таки, розуміючи, що людяне в людині самостійно не відроджується, про його відродження потрібно дбати: через мистецтво, філософію, літературу, музику, відродження природи… А для цього потрібно докладати зусиль.

Я згадую вислів, що у людини є два імені. Одне дають їй батьки при народженні, а друге вона творить сама. В України так само є два імені, і друге ім’я створюється саме зараз. Воно вже забриніло і буде бриніти у світі ще довго, буде тим камертоном, який приваблюватиме інші країни. Ми це вже відчуваємо. Виставляємо щабель для нового світу. Саме у цьому і закладене друге ім’я України.

Відеозапис повної версії інтерв’ю – за посиланням

Час прослуховування – 58 хв.